Прийде осінь

Прийде осінь. І тихо, без каяття,

Розсиплеться те, що тримало нас досі.

Ні клятв, ні причин, ні спільного дня –

Лиш пам’ять про іншу, далекую осінь.

Ти знаєш, як я від неї залежна,

А я – як ти її не зносиш.

Потім настане зловісна зима.

Вона давитиме, вбиватиме все живе.

Та знаю, весна неодмінно вернеться,

Оживе і надія про те, чого нам не судилося.

Рано чи пізно скінчиться ця думка,

Стане спогадом, що вже не торкатиме.

Знову починається осінь і десь там,

У квартирі в самому осерді столиці,

Ти, на плечі незнайомця, можливо,

Згадаєш той спогад між київських планів.

Твій бажаний, омріяний Київ,

Той, що тобі був любовʼю,

Той, що для тебе став домом,


Для мене – довічною забороною.