Стан

В тумані запах кави, як відлуння...

Стукіт коліс спізнілого метро...

І шепіт вітру - музика безструнна

В неоні світла і крихких думок...

Старий годинник зупиняє час...

Чужі секрети - випадковий погляд...

Гаряча крига пада на асфальт

Розбитим дзеркалом... і знову вітер стогне...

На перехресті - натовп в порожнечі,

Ховає в піхви, ніби крихку сталь,

Напів слова, звучать що не до речі...

Їх довгі тіні - як гірський кришталь...

Самотній птах розрізав нічне небо,

Луна відбила його тихий крик...

Дощ намочив асфальт. І, наче так і треба:

За обрієм у хмарах швидко зник.

А перші роси не вгамують спеку

Й глибокий корінь тих нічних думок,

Які давно - немовби іпотека,

Серед ''шахедів'' і виттям тривог...