Тіна

Витончена чорна кішка сиділа біля вікна і спостерігала, як водії розбираються з невеличкою автотрощею.

«Дрібниці, подряпане крило, тріснутий бампер, зі страховою проблем не буде», — вона ліниво позіхнула і лягла на тепле від сонця підвіконня, внизу нічого цікавого не відбувалось, доведеться зосередитись на тому, що вище рівня нью-йоркського асфальту.

Кішку звали Тіна. Вони жили у Трайбеці, на розі Воррен і Західного Бродвею, у великій квартирі, що розташовувалася над затишним французьким кафе-кондитерською. Вони це вона і її... найкращий друг, який він їй господар, чи, не дай Боже, власник, ні, тільки найкращий друг. Та попри певну самостійність у судженнях і діях Тіна його дуже любила. Зранку вони весело провели час на кухні, трохи потеревенили, трохи перекусили, він — яєчнею з беконом, вона — котячою консервою, потім він її погладив, чмокнув у щічку і пішов працювати, котячі консерви з неба не падають. Працював її друг у тому самому кафе, над яким вони мешкали. Він був його власником і шеф-кухарем.

Ранок був по нью-йоркськи жвавим, всі кудись їхали, бігли і летіли, летіли в основному голуби, якщо не рахувати зграйки горобців і пари нахабних ворон, те, що вони нахабні, було зрозуміло відразу. Нічого цікавого. На дах будинку навпроти іноді зранку прилітав чи то сокіл, чи то яструб, Тіна не була впевнена, відстань була значною, але сьогодні його не було. Полежавши ще півгодинки, вона зіскочила з підвіконня, крім автотрощі, цікавинок цей ранок так і не приніс, і зробила граційний обхід прилеглої території. Все в порядку, нудота.

«Лишається серфити», — вирішила Тіна, заскочила на "дружній" робочий стіл, відточеним рухом кігтя увімкнула «макбук», зручно всілась і вбила пароль. «Тіна — найкраща кішка у світі». Пароль був легким, будь-хто здогадався б.

Екран засвітився зеленим, як її очі, вогнем, приємний колір на заставці, він їй подобався.

«Подивимось, де ти вчора вештався».

Спритно ковзаючи по тачпаду м’якими подушечками і працюючи кігтями як пальцями, вона зайшла у браузер і відкрила історію переглядів.

«Ага, попався, знову на Аркуші зависав, письменник-початківець. Ану, що ти там навигадував. Хммм... Тааак, оповідання. Щось фантастично-фентезійне. Нууу, не скажу, що це твоє, але для першого разу непогано. Цей віршик нічого, а в цьому я б риму змінила у другому рядку, якась банальна, але в цілому розвиваєшся, молодець, малий, та воно і не дивно, коли така муза, як я, перед очима».

Думка була водночас логічною і приємною і не могла не тішити її самолюбство, цього добра у Тіни був вагон і два маленькі возики, тобто на один маленький возик більше, ніж у середньостатистичної кішки чи кота, її самолюбство трохи вибивалось за межі фокус-групи.

«Що виклав — знаємо, подивимось, що читав».

На екрані з’явилась сторінка з яскравою обкладинкою, на якій білосніжний кіт з невинно-помаранчевими очима ласо облизував шматок лосося. Тіна віддавала перевагу молодому тунцю, в ньому немає ртуті, хоча і від лосося ніколи не відмовлялась. Побачивши, що читає її найкращий друг, вона відчула укол ревнощів. Інший кіт? Серйозно?! Він за це відповість! Поки що друг, до кота вона дотягнутись не могла, але занурилась у читання, ворога треба знати не тільки в обличчя.

«Ворог» виявився симпатичним і багато в чому схожим на неї, поведінка, звички і хід його думок сподобались Тіні.

«Може б, і потоваришували, якщо б зустрілись, а це «Чудовисько» — доволі зручна універсальна форма, оригінально звучить, принаймні, ліпше, ніж «друг».

Ревнощі потроху вщухали. Дурня це все, їх розділяють тисячі кілометрів, нехай читає, буде тільки краще її розуміти, Тіна була практичною кішкою. Ревнощі вщухли настільки швидко, що вона навіть набила величенький пост у особисті, ото Чудовисько здивується, коли йому прийде відповідь від Чудовиська. Але відповідь прийшла за 5 хвилин, і щось у ній дуже Тіну збентежило. Дев’яте відчуття підказувало, що писала її не людина. Той кіт, Сніжок? Це треба було негайно перевірити.

«Дякую, що так швидко відповіли, навіть не встиг відрізати тунця своїй красуні, у мене невелика чорна кішка, Тіна».

Відповідь не забарилась.

«І у вас теж? Як чудово! Який збіг, саме зараз своєму Сніжку лосось підсмажую».

Тіна вирішила хапати бика за роги.

«Сніжок, я знаю, що це ти)».

І миттєва відповідь.

«Чорт, так і знав, що спалюсь)))».

З цього і почалося їхнє онлайн-спілкування.