Таємниця срібного лісу

На наступний день Ані ближче познайомилася з мешканцями селища. Головною її провідницею в цьому дивовижному світі стала дружина Калу - Чара. Це була надзвичайно весела, симпатична й енергійна жіночка. Її обличчя постійно прикрашала щира посмішка, а очі іскрилися доброзичливістю. Попри мовний бар'єр, Чара швидко знайшла спільну мову з Ані за допомогою жестів, сміху та щирих емоцій.

​ Вже по обіді Чара взяла великий плетений кошик і покликала Ані з собою до лісу - збирати солодкі сині ягоди та хрусткі лісові горіхи для святкової вечері.

​ Крокуючи під тінню велетенських сріблястих дерев, Ані заворожено розглядала місцеву флору. Раптом на одній із затінених галявин дівчина зупинилася як укопана. Перед ними росли дивовижні гігантські гриби - кожен заввишки майже до коліна, з товстими масивними ніжками та ідеально рівними капелюшками.

​ - Ой, Чаро, подивись! - вигукнула Ані, вказуючи на галявину. - Які великі! Їх можна збирати для вечері?

​ Чара весело засміялася, активно захитавши головою на знак заперечення, і замахала руками. Через перекладач вона пояснила:

- Ні-ні, їсти їх не можна, вони зовсім не годяться до їжі - гіркі й занадто тверді. Але для нас це справжній скарб! Коли ці гриби повністю виростають, то за кілька днів засихають і стають неймовірно твердими - такими, що їх навіть вогонь не бере і ніж не пробиває. Але поки вони ще молоді й м'які, з них роблять найкращий у світі посуд!

​ Чара підійшла до одного з грибів, дістала з-за поясу кістяний ніж і спритним рухом зрізала капелюшок, а потім показала Ані, як легко очищується м'якоть зсередини.

​ - З м'яких ніжок наші майстри вирізають чудовий глибокий посуд: місткі чашки, глечики для води та витончені вази, - з гордістю розповідала Чара, демонструючи заготовку. - А з широких пласких шляпок виходять ідеально рівні тарілки й миски. Також можна зробити чудові капелюшки і навіть парасольки! Потім ми залишаємо їх на сонці. Вони всихають і кам'яніють. Потім ми розмальовуємо їх дивовижними візерунками. Фарби робимо самі з того, що дає ліс та річка: з соку яскравих ягід, витяжки з коріння рослин і навіть із дрібно перетертої риб'ячої луски, яка змушує малюнки неймовірно мерехтіти та переливатися на сонці. Вже після розпису ми ще раз залишаємо посуд на сонці. Він всихає, і малюнок навічно в'їдається в поверхню. У такому посуді можна навіть варити їжу на відкритому багатті - він ніколи не згорить, не трісне, а фарби не потьмяніють.

​ Ані вражено провела пальцем по гладкій поверхні майбутньої тарілки. Це було справжнє диво біології. Тепер, дивлячись на затишні будиночки в деревах і цей природний посуд, Ані остаточно зрозуміла, чому аборигени так сильно люблять і оберігають свій ліс.

Поки Ані з Чарою збирали в лісі ягоди й хазяйнували, Калу запропонував Ілану зайнятися чоловічим ділом – риболовлею. Вони разом вирушили до річки. Проте перш ніж вийти до води, Калу повів хлопця до великого затіненого куточка на околиці селища, огородженого плетеним парканом із ліан.

​ Звідти долинало голосне клекотання та шурхіт крил. Зазирнувши всередину, Ілан здивовано підняв брови: у загоні сиділо з десяток великих, гордих птахів із темним, синювато-чорним пір'ям, довгими гнучкими шиями та міцними гачкуватими дзьобами. Вони дуже нагадували бакланів, яких Ілан бачив на Нової Террі, але мали трохи більше за розміром тіло, великий дзьоб та розумні, уважні очі.

​ Калу з повагою підійшов до птахів, лагідно заговорив до них і простягнув руку. Один із найбільших птахів слухняно заскочив йому на передпліччя, захитавши головою.

​ - Це наш найкращий рибалка, - посміхнувся Калу через перекладач. - Його звати Кай. Сьогодні він покаже тобі, як ми здобуваємо рибу.

Ілан здивувався, але промовчав і вирішив подивитися, що буде далі.

​ Вони спустилися до річки, де біля берега на них чекав легкий дерев'яний човен, витесаний зі стовбура дерева. Калу вправно відштовхнувся довгим веслом від причалу, і човен тихо поплив по дзеркальній гладі води, заходячи в глибоку затінену затоку.

​ Перш ніж випустити птаха, Калу дістав тонку, м'яку мотузку з волокон ліани й обережно обв'язав її навколо основи шиї Кая. Ілан спочатку насупився, не розуміючи, навіщо мучити птаха, але вождь одразу пояснив:

​ - Не хвилюйся, хлопче. Це вузол-кільце. Він зовсім не заважає Каю дихати чи плавати, але не дозволяє йому проковтнути велику рибу. Маленьку рибку він ковтає вільно - це його нагорода. А велику здобич він приносить нам. Це наш давній союз. Так ще робили наші пращури.

​ Калу підняв руку, і птах із тихим криком злетів, одразу пірнувши в прозору річкову воду. Ілан заворожено спостерігав крізь товщу води за блискавичними рухами птаха. Кай рухався під водою неймовірно швидко, наче торпеда, маневруючи між камінням та водоростями.

​ Вже за хвилину птах випірнув на поверхню, тримаючи в дзьобі велику сріблясту рибину, що сильно тріпотіла. Птах приплив прямо до борту човна. Калу лагідно підхопив Кая під черевце, підняв на борт і обережно забрав рибу з його горла, відправивши її у плетений кошик. Одразу ж після цього вождь дістав із кишені маленьку рибку і з вдячністю згодував її баклану.

​ - Неймовірно... - прошепотів Ілан, вражений цією ідеальною гармонією між людиною і птахом. - Ніяких сіток, ніяких гачків. Чиста довіра.

​ Кай знову пірнув у воду, і за наступну годину кошик на човні був уже вщерть заповнений свіжою рибою з красивою перламутровою лускою. Ця риболовля зблизила Ілана та Калу краще за будь-які розмови. Хлопець допомагав приймати здобич, а абориген ділився секретами риболовлі.

​ Повертаючись до селища з багатим уловом, Ілан відчував глибокий спокій. Він зрозумів, що справжня велич цивілізації вимірюється не кількістю заліза чи потужністю зброї, а тим, наскільки мудро її люди вміють ділити свій дім із іншими створіннями цієї планети.

​ Увечері селище занурилося в атмосферу затишного свята. Посеред головної площі розвели велике багаття, іскри від якого летіли високо в темне зоряне небо, змішуючись із м'яким сяйвом сріблястих баобабів.

​ Коли Ані та Ілан сіли на плетені килимки поруч із Калу та Чарою, хлопця вразила сервіровка столу. Перед ними розставили надзвичайно красивий посуд, розмальований неймовірними квітами і рослинами.

​ - Дивись, Ілане, - прошепотіла Ані, торкаючись пальцями витонченого, глибокого глечика. - Це посуд із грибів, про який мені вдень розповідала Чара! Вони вирізали його, поки він був м'яким, а тепер він твердіший за камінь.

​ Ілан обережно підняв масивну чашку, виточену з грибної ніжки. Матеріал на дотик нагадував надлегку кераміку, але був абсолютно монолітним, без жодного шва чи тріщинки.

​ Чара, помітивши захоплення гостей, задоволено й весело засміялася. Вона особисто налила їм із глечика гарячий, запашний відвар із лісових ягід, який приємно пахнув м'ятою та хвоєю. Неймовірно, але посуд тримав окріп і зовсім не нагрівався зовні, оберігаючи пальці від опіків.

​ Потім Калу поклав їм у глибокі тарілки, зроблені з грибних капелюшків, запечену на багатті смачне коріння, що за смаком нагадували солодку картоплю, горіхи та прянощі. На величезній тарілці височіє гора риби, смаженої на багатті. У високих глечиках плескалося ароматне молоко абсолютно незвичного помаранчевого відтінку. І такого ж кольору м’який сир, прикрашений синіми ягодами, лежав поруч на тарілках.

​ - Їжте, друзі, - тепло промовив Калу через перекладач. - Наша земля щедра до тих, хто приходить із миром. Нехай ця їжа дасть вам сили відновити вашого залізного птаха.

​ Вечеря пройшла за щирими розмовами та сміхом. Ані та Ілан з апетитом їли незвичні, але надзвичайно смачні страви аборигенів. Вони вчилися користуватися незвичними приборами для їжі – паличками, які постійно вислизали у низ з рук. Це було весело і дивовижно.

​ ​Коли святкове багаття почало поволі згасати, Чара піднялася і на мить піднялася до свого будинку в стовбурі срібного Дерева. Вона повернулася, тримаючи в руках дві дивовижної краси чашки з грибного каменю. Вони були розписані ніжними місцевими квітами та тонкими переплетеннями рослин. Завдяки фарбі з риб'ячої луски, пелюстки квітів на чашках таємниче виблискували у світлі іскор багаття, наче живі.

​ Чара з теплою посмішкою протягнула одну чашку Ані, а іншу - Ілану.

​ - Це вам, - м'яко промовив Калу, переводячи слова дружини. - Нехай ці чашки нагадують вам про наш ліс, коли ви будете далеко в холодному небі. Пийте з них і знайте, що тут у вас завжди є друзі.

​ Ані притиснула теплий подарунок до грудей, а Ілан заворожено розглядав тонку роботу майстрів племені. Тримаючи в руках ці дивовижні витвори природи, вони вперше за довгий час відчули себе не вигнанцями й не мандрівниками космосу, а бажаними гостями у справжньому, теплому домі.