Таємниця срібного лісу

Перше ранкове світло прорізало густу туманну димку лісу, позолотивши іржаву броню старого корабля. Закінчивши завантажувати НРК знайденими приладами та запчастинами, Ані та Ілан вийшли з корабля на свіже повітря.

​Прямо перед виходом, у променях ранкового світила, лежала масивна туша вбитого вночі звіра. У денному світлі вона виглядала ще грізнішою: густа чорно-руда шерсть, міцні кістяні нарости та величезні лапи з пазурами, здатними розірвати метал.

​Ані зупинилася поруч і замислено подивилася на поверженого хижака.

​- Знаєш, Ілане... - тихо мовила вона, присідаючи поруч із твариною. - Я згадала, що розповідав нам Калу про закони цього світу. Якщо місцеві аборигени вбивають дикого звіра - навіть захищаючи власне життя - вони обов'язково проводять священний ритуал подяки Духам лісу. Для них це не просто здобич чи загроза, це частина балансу.

​Ілан, витираючи долоні від бруду, примружився й подивився на велику тушу:

​- То ти пропонуєш забрати її з собою?

​- Саме так, -кивнула Ані. - Залишити її тут гнити було б неповагою до місцевих традицій. Якщо ми доставимо її в поселення, вождь Атрем та Шаман самі приймуть рішення, як вчинити: проведуть ритуал, віддадуть шану Духам лісу, а хутро й м'ясо пустять на користь мешканцям поселення. Для них це буде знаком, що ми поважаємо їхні звичаї.

​- Ідеологічно це дуже правильно, - посміхнувся Ілан, підкочуючи антигравітаційну платформу ближче. - Але, відверто кажучи, якби не наш новий НРК, ми б цю тушу навіть з місця не зрушили.

​Спільними зусиллями, за допомогою силових затискачів та маніпулятора платформи, вони обережно навантажили масивного звіра на НРК поруч із контейнерами із знахідками. Платформа з легким, ледь відчутним гудінням відкоригувала баланс, утримуючи важкий вантаж у кількох сантиметрах над землею.

​Тепер їхній маленький кортеж був повністю готовий до повернення. Вони не лише знайшли цінні речі й урятувалися від небезпеки, а й поверталися до поселення з трофеєм, який зміцнить їхню дружбу з місцевими жителями.

​​​- Ну що, - Ілан поглянув на світило, що сходило у небі, й посміхнувся Ані, - пора повертатися нагору. Аборигени, мабуть, уже готують нам поминальне багаття. Здивуємо їх?

​Ані впевнено кивнула, тримаючи руку на сумці з щоденником:

- Здивуємо. Нам є що їм розповісти.

​ Місцеве світило вже повністю зійшло, заливаючи ущелину золотим світлом і розганяючи залишки нічного туману.

Зворотна дорога до селища здавалася набагато легшою. Спочатку вони піднялися вгору з ущелини, в якої знаходився старий корабель, і Ілан впізнав стежку, якою ввечері його вів Калу. Вдень ця стежка вже не здавалася страшною й достатньо швидко привела їх до поселення.

Місцеве світило вже високо піднялося над кронами велетенських срібних дерев, коли на околиці селища з'явився дивний кортеж. Попереду впевнено йшла Ані, а за нею, плавно оминаючи коріння та кущі, рухався Ілан, який легко спрямовував перед собою антигравітаційну платформу.

​Але для мешканців поселення, які вийшли їх зустрічати, це видовище виглядало абсолютно магічним і навіть лякаючим.

​На платформі, зависнувши у півметра від землі й безшумно пливучи по повітрю, «летіла» гігантська туша лісового кістяного ведмедя — найнебезпечнішого хижака цих хащів Нижнього світу. Самого механізму НРК під масивним тілом звіра та металевими контейнерами з відстані практично не було видно. Здавалося, ніби Ілан просто веде за собою на невидимому повідку паруючого в повітрі мертвого монстра.

​Першими їх помітили діти, які грали на галявині. Вони голосно закричали, і за лічені секунди на центральну галявину почали збігатися десятки жителів селища. Вони зупинялися на безпечній відстані, приголомшено затамувавши подих. Дітлахи з переляканим захватом ховалися за спини дорослих, вказуючи пальцями на «летючого звіра».

​Калу, який прибіг разом з дружиною, лише захоплено похитував головою, розглядаючи з близька силует звіра й намагаючись збагнути дивовижні технології прибульців.

​Назустріч нашім героям у супроводі Шамана поважно вийшов сам вождь Атрем. Його зазвичай суворе й непроникне обличчя на мить застигло в глибокому здивуванні. Вождь повільно зупинився, перевівши погляд з гігантських ікластих щелеп поверженого монстра на Ілана, а потім на прозоре повітря під тушею, де ледь помітно мерехтіло силове поле платформи.

​Духи лісу... - промовив Атрем, і в його глибокому голосі пролунала непідробна повага. - Я бачив багато див у цих кронах, але щоб людина приручила саме повітря, аби нести свого ворога... Такого ще не бачив.

​Ілан м'яко натиснув клавішу на пульті, і платформа з ледь чутним шипінням згасила антиграви, плавно опустивши важкий вантаж прямо на траву перед вождем.

​- Це просто вантажна платформа, вождю Атреме, - з повагою пояснив Ілан. - Вона допомагає переносити важкі речі без зусиль.

​- Для вас важливі ці речі, - указуючи головою на металеві контейнери, вимовив Атрем. - Але для мого народу важлива перемога над найстрашнішим господарем Ніжнього світу. Ви не лише вижили в його володіннях, а й принесли його тіло до нашого вогнища, - оглядаючи важкі пазурі звіра промовив вождь.

​Ані зробила крок вперед і поклонилася вождю так, як її навчав Калу:

​- Ми знаємо ваші закони, Атреме. Калу розповідав нам, як ви шануєте баланс лісу. Ми захищали свої життя, але цей звір належить вашим землям. Ми привезли його вам, щоб ви провели ритуал подяки Духам лісу і розпорядилися здобиччю так, як велить традиція вашого народу.

​Атрем перевів погляд з Ані на Калу, який схвально кивнув своєму вождю, підтверджуючи щирість слів дівчини. В очах Атрема спалахнула справжня гордість за своїх гостей. Вождь урочисто підняв руку вгору, звертаючись до всієї громади, і поселення вибухнуло радісними й схвальними вигуками.

​Такий вчинок остаточно розвіяв будь-які сумніви племені — Ані та Ілан довели вождю Атрему, що вони поважають його дім, його народ та їхні давні звичаї.

Вождь Атрем дав розпорядження зняти гігантську тушу лісового кістяного ведмедя з вантажної платформи і віднести її до вогнища. Після чого велично відійшов до свого дерева й залишив Ані і Ілана серед розбурханого натовпу.

​ Калу радісно підбіг до хлопця з дівчиною й без зайвих церемоній міцно обняв обох своїми сильними руками.

​- Великий Дух лісу захистив вас! - схвильовано говорив Калу. - Ми не знаходили собі місця всю ніч. Ти божевільний, що пішов у Нижній світ сам... але ти справжній воїн. Ти врятував свою дівчину.

​- О, Ані! Моя маленька дівчинка! - втішалася Чара, витираючи сльози радості з обличчя та оглядаючи Ані з ніг до голови, щоб переконатися, що на тій немає серйозних ран. - Я так молилася за вас! Більше жодних вечірніх прогулянок біля річки, чуєш мене? Жодних синіх квіток!

​Ані крізь сльози сміялася й міцно обіймала Чару у відповідь:

- Обіцяю, Чаро! Жодних квіток. Тепер тільки перевірені ягоди!

​Навколо них панувала неймовірна метушня. Діти племені сміялися й танцювали, дорослі несли чисту воду, щоб герої могли вимитися, та свіжі фрукти. Весь цей гамір і щира, непідробна турбота аборигенів остаточно змили з душі Ані залишки нічного кошмару.

​Ілан стояв поруч із Калу, спостерігаючи за цією картиною. Попри пережитий жах і втому від безсонної ночі, на його обличчі вперше за довгий час з'явилася спокійна, щаслива посмішка. Вони вижили. Вони знайшли спасіння для свого корабля. І головне - вони знайшли справжніх друзів, які стали для них новою родиною в цьому далекому куточку всесвіту.