ЧОРНІ ПТАХИ СМЕРТІ

Знов по небу летить, смерть у лапах несе,

Чорний птах, який зветься Шахедом.

Хто ж із пекла тебе полювати пустив?

В цю країну, з ясним синім небом.

Чи у того бійця, ще існує душа,

Що тебе запускає на вбивство?

Як він спить уночі, коли сниться той плач,

Коли мати хоронить дитину.

Мати в чорній хустині стоїть край землі,

А в руках лише рамка і фото.

Хоч над нею синіє небесна блакить,

Та для неї весь світ - як чорнота.

Ще учора дитина сміялась в дворі,

І тримала матусь за руку.

А сьогодні земля обіймає її,

І мовчить материнська наука.

В домовині лежить її сонячний світ,

Що не встиг смак життя скуштувати.

І матуся в сльозах на могилі лежить,

Бо не може дитини підняти.

А ті чорні птахи все летять у горі,

Несучи Україні страждання.

Та колись над землею, де нині гуде,

Знову тиша стоятиме рання.

І нехай вони знають - не зламати народ,

Той народ, що в цих землях зростає.

Та за кожну дитину, за кожну сім'ю,

Всіх катів - кров за кров покарають.

Верещако Сергій.