книга повернення

4)

саможалість заміне самоіронія.

а ше є люди такі наче в них є машина часу і вони ото минуле - а шо єсліби...

а життя це момент ланцюжків з цих моментів.

в старій хаті біля груби

з дідом пили чай

дід ше смішно називав брататура ті дверцята

де кидати дрова.

брататура ше скрипіла

й досі чую скрип.

а дрова стрільк-стрільк.а хату стару треба було пропалювати. хата оживає на стінах грає вогонь. і в обазів світяться очі. хата жива. хто білитиме ії

діда нема. тай новий дом шо поруч...

а дід спєцом лишив ії як є. хочу туди. а ше тако на ті подушки як острови і такі вони - ну знов слова.. вони як наче бронік.. я хз. про хату стару ше багато історій, але зараз не про це. там дідусь мені багато розповідав і мені не був цікавим інтернет, інколи я засинала але то під байки с історії його я уважно, нач там була...

снився раз. він мене обняв і сказав шо любе, це якраз було в старій хаті коло ліжка прадіда. а вайб був таким наче я знов на війну йду і він віддає ключі. від сєйфа, де мій Сімон. так сон був пропитаним родовим, я знала шо бабуся десь знадвору там порається. чути голос господарства. набирання води. кур. та бджіл.

помню дім

помню дим

помню хату

помню втрату

не помри молодим

нам ше кухню будувати.

брат. скучила за ним. так він теж заміняв мені тата, і, якшо дідусь по-своєму, то братік більш жоско). так він навчив мене не нити і соціуму і бити двоєчку. він і віддав мене на спортік у 6, а бабуся хтіла на танці, я навіть ходила трох і туди і туди, але спортік переміг. так я змалку енергійна і навіть більш ніж вони могли витримати. так він не підлаштовував під себе, не робив мене зручною - він зробив канал шоб мою плотіну не прорвало. деякі роблять дітей зручними для себе - от яка хороша дитинка- слухняна просто золотце, а воно зламане нимиж. а ч одночасно кругом, казали: Руся тебе забагато). а я постійно і в шк - змалку вчителям задавала не зручні питання. сперечатись - так, навіть якшо не права - то я взнаю ЧОМУ і розберусь і буду знати - развє навчання не в цьому, а в запоминанні і зубрьожці хуйні непотрібної? вчоба ж не: "правильно відригни текст”

а:

• зрозумій,

• перевір,

• посперечайся,

• знайди де нелогічно,

• дійди сама.

Бо коли сперечаєюсь чесно - навіть помиляючись - мозок працює. не просто копіюючи, а будуючи зв’язки. тоді знання стає знаннієм.

а Дід спєцом брав в Ліс і там давав мені вчитись і виплиснути енергію - всякі завдання які потім стали навичками, іноді дурнуваті - але але. так він, помню завів мене далеко в Ліс, і зробив так наче ми заблукали і шоб я вивела, бо в нього розболілось коліно і ше зробив вигляд нач загубив рюкзак і мені треба було знайти воду, мені було 7-8. а до цього він спєцом мене водив кругами ше і коли я трох задрімала то переклав мене головою в іншу сторону) хитрий дідусь, мені це розповів аж потім коли вже роки пройшли. я вивела. ше зробила йому палку бо він реально хромав. і лазила на дерева дивитись кінець Лісу. я тоді вже була хитра теж - шукала труби ГРЕСу). але був туман - далеко не видно.. але північ я знайшла і так приблизно і виходила і джерело знайшла бо ми з дідусем коло нього проходили. компасом і азімутам дідусь навчив вже потім. люблю дідуся.

а бабуся навчила мене готувати і купала в любистку і ше вишивати в 7 я вже готувала борщ, бо вони були на роботі, і курочкам варила і кролікам давала. ну вони на роботі - я знала шо бабуся прийде й стане сама ото всьо робити шо вже і не схочеться, а почалось все шо я робила заготовки а потім бабуся казала по телефону шо тіпа затримується і казала шо робити - так вийшов мій перший борщ. у 9 вона померла.. є подушечка яку вона не довишивала... думаю то мені тре закінчити.

а ше вспомнила слово з дитинства. кандеруба - вгадаєш шо це?) то наспіх прстроєнний сарай, ми з дідом їздили з ночівлями коли бджолок вигулювали на прицепі - то він робив такій навєс з палок та брезенту і там стіл і весь наш скарб а спали в волинці там стелили матраци надувніі ззаду там сідушок не було. в кандерубі - там всякі ше приспособи для бджолок прям вестак як в іграх бенчмейд. кандеруба спасає від дощу вона простора і там можна готувати їжу.

я ше ходила по воду до джерела, а там плавали жабки, я прийшла з пустим гладущиком, а дідо сміявсь.

звечера вулики були вже на причепові, дідусь з кумом грузили в три поверхи, а потім вечеряли по-нашому під барабольку з мнясом та такій чайничок для заварки з дуже багатоградусним чаєм) коли засинала ше чула їхні голоси. взавтра. взавтра їдем "вигулювати" бджолок. я все зібрала, нач так. ніж саме головне.

на ранок я вже на ногах і дідусь в гаражі вже прогріває волинку. їдем! дідо довго чіпляє прицепа, поруч носиться Рей, випущенний з вольєру, радісний теж, бо теж чекає на пригоди. коли ми зносимо у волинку останні речі - він вже на свому місці, стдить захеканий, вивалишивши язика і наче своїм "ууув" кае: та поїхали вже, ну! потім ми заїджаєм в магаз, де він дає мені гроші і каже купуй собі солодкої водички бо наступний тиждень не матимеш змоги. потім дорога, де нам ше треба заїхати на пилораму по доски з яких дідо і возводитиме кандерубу.

мене брат вчив. я від брата джиткундо того нахапалась. у мене постійно коліна/лікті зелені. паркур над арматурай. брат багато вчив і розповідав теорію. ближній дальній як пльотка пуля важе понти главне скорость. не забивай удар грушею качайся тільки своєю вагою. коробок на нитці - ліпш за грушу. він знав шо мій удар всеодно слабш за пацанячій але якшо він точний то.. я розбивала сопатки постійно тай це зпантичувало і мало вау ефект, а іноді в бороду тоді просто губились. брат казав про вестібюлярний апарат як про чашу з водою і шо треба зтрусити шоб водичка хлюпнула. в бороду я бʼю коли вже ну треба шоб перестало свій двіж небезпечний. а так сопатка - гєйзер всьо там уже паніка голова вверх ааа кровка рєзня кінєматаграфічна) так походу братік мені і стратєгію розробив виходячи з данних. в мене тяжко було попасти і завжди контролила простір. я переміщувалась, завжди рух. могла діставати дальніми або наблизилась і вже на відкаті ближній такіі счьолк і одночасно дістанція вже знов моя. отакі провєрочні а потім тутух і потух пєтух) хльосткі удари в мене. дралась майж всігда з пацанами і старше на 2-3 роки) у мене виходило міняти стойку і порхати алі ж від брюса перейняв свій танець. це мала шо дала пизди Фролу. насчьолкала. шо аж на той момент він частина місцевого ландшафту. було таке навіть мусора приходили до мене. дід виходив з хати а мусор вже зайшов на подвірря і дід кае: назад ти шо тут робиш? а ну за калітку вийшов. бо зараз твоя кокарда буде до Буга котитися. то той упиздив і вже пішов Урсулі плакатись шо обіжений)в школу приперся до мене) до діректорши Урсули. так я сказала нічого не знаю вдома вчила уроки. спитайте у діда. так просто це прекрасно володіти тілом відчувати його - воно ж дано для совєршенствування - місіма писав про це. тому я ходила по шандорі - їздила по парапєту плотіни і тд. шоб ну. бо. інакше не цікаво і пакабудкє. а то настоящє. я. а зараз цей парапєт і шандора розвернулись в війну

тут теж нема місця не настоящим.може я й досі переходжу по тій шандорі. кожен шаг відповідальним. степ бай степ. я прям не могла тоді не зробити того. так це будова себе. я на наступний балкон перелізла вже іншою. і помилки теж урок багато взнала сама про себе і ну знов слова ці.. я помню шо з направляючої до балкона був мій зріст - то вілізти було легше ніж з балкона на нюю спуститись так вузьку дві мої стопи ширина а пі нею з відкритої шандори пиздують кубічні тони води. з направляючої на саму шандору потім по ній пройти до направляючої і вже по ній на балкон. а вода хурарила шо не було чути а там зєвак зібралось з 10 душ. а я не бачила я побачила вже як з балкона піднімалась драбиною

на саму плотіну вже. я для свого тіла це робила. доречі, мене не ругали за це... як потім узнала шо не ругали бо знали я полізу десь знов і ізза їх еманацій буду вже не така зконцентрована. тіло як ніж - має різати. то не передати. там не передати. там ти - ти як задумана. як маєш бути

як задумував творець

я хз нема слів таких.

та постійно на ті рігелі смислу тисне літер відмичка. так, непевно, якби я розписувала як якісь непомню автор де його примусом заставили обійти хмарочос по парапєту, а потім він і свого ката так заставив - то втратилаб оте головне. голуби там ше шугали його і вітер)

розмови про двигуни.

1488км х 39,5 : 100 - 15% )))

червона солярка, ви шо гсмщики?

єбаше мій течік шо аж гай шумить - єбала я ше паливо купляти і так скидуємся на всякі ремонти - он сама припаювала на счьотки хвостики на печку двигунчику) по колготці антифпвішній. хочу собі хайлюкса з топ гір. кермувати я з дитинства вмію мене дід навчив на волинці вруууууумммм)

та я тут катаю, але якшо заїду десь в той же павлік - то до першого світлофора)) там єбану когось сто пручєнтіф. пробувала камаз - мінус забор, бо там шо колумб на шхуні тим рульом маслати тре) тай ше ці дорожки вузенькі а на зустріч хуй шо курник наварив на всю дорогу або урал якісь) а в салоні грає червоноград. нє - шеві імпалу хочу. розову без верха і їхати з іст-кост на вест-кост аж шовковий шарфік назад. я помню корч такій теч тіко не високий він відкривається тільки знаружі - зате ми в броніках і касках пиздуєм по сірій. в броніках і касках шо сардінки в банці. з написом "вʼєбі мну". у мене у діда окрім волинки є ше мерс 126-й шейховоз. правда діда вже нема. на ньому взагалі ізі і дві педальки. а я бачила пазік кабріолєт від шахєда гєрань2 40 кг гєксогєна аж газєльку роздуло шо діжку. а у мене від бмв радужні спогади - як на калюжі над якою вона стояла. а ше корчі. аж ступєні відділяються коли за сотку. там кароч у тої такси шо головою мотиляє - струс зразу, павук на ричагу вже прогриз ебоксітку і бахрома на лобовусі стоїть козирком)

а іконостас хрестиця) під стакою масажні циліндрики стали мʼякіші) тази це сила села. у наших одометрів зтрушено просторово-врємєнний контініум) я по корчам і в нас є Дурний Яр хз скільки градусів, але - там моя волинка ставала чєлавєкам-павуком)

дід рофлив з мене і казав шо ії можна з парашутом кидати з дєсантурою вже в середині) у мене це все ред алєртом в голові прокручувалось) мені дістався тата бук і на ньому був ред алєрт та стулкєр. і його плеєр на жорсткому диску іПод старий 40гб з соіІ дез ін джуном та лєтовим. та там навіть були всі коммунізми і янка. а ми пайдьом с табою пагуляєм па трамвайним рєльсам пасідім пакурім у начала кальцевой дарогі

нашим тьоплим вєтрам будєт чьорний дим труби завода...

не помню якій то мак татів. нач вже з еїрів. маленькій - мені його під вчобу віддали. тато в мене хацкєр. він поїхав у польшу коли мені було 7 там одружився на пшечці у мене та брат Ян молодший а тато в СБ Словакфарм імєнно по компам.

фільм такій є попсовий де одна чудачка знайшла касєту батьків. тільки у мене там не грала попся всцята а грали зе резідентс та нюрс від ваунд. то я заслухувалась бо хтіла взнати тата. це здвінуло мою т.з. іПод з облізлою заднюю кришкою. там ше оняме було кліпи кароч кліп з Єви нарізаний. остання бітва Аски. трек брєатхе продігі.

по протоптаній стежці

але з топом навпростець

топіт регіт блекмєталреггі

в кружці гладущиком купалась любистком сейлормун.

прізмєнний персонаж фолькльору з вулиці гоголя. це була я. ну в дитинстві ж так ти за день косплеїш кучу персів.

якшо чєсно то в мене була ця гонка - не відставати і стати ліпше за пацанів, шоб брат пишався, бо колись почула - шо він хтів братика.... затрігерило. а за відсутності батьків він лишився найріднішим ну ше дідо і бабуся - але там інша рідність. я - це ти. мої слова коли він хтів відправити мене додому з пиздячок. визвану машину вже не використали я тоді вже пройшла возню і взагалі він потім ше поняв шо толку мене додому - яж втічу знов - там броні в три пальці маргаріна на лобі. якшо я мамі в канаді сказала шо лечу до тата в польщу а татові вже сказала шо хочу до діда зʼїздити - один тільки дідусь зразу зрозумів. проти течії - додому. Україна у нас одна. у мене принаймі. але тиб бачила братові очі ось недавно коли він побачив мій маруновий берет. все в його очах на швидкості як перемотці і мій дитячий сміх в них. хз як цю шляпу писати. і підбираю слова як відмичку до щітової душі.

тяжко ліпити букви в слова

шей слова шоб вайби описували

глина літер вязне у мармелад

голова тисне фарш метафор навмисно

як в дитинстві стоїш ти й світлофор

і тобою червоний аж сіпає

ліпш побігти на тюбік не тисни

най само по собі воно б сипалось.

певно яж читала інших. але я інша. письмо інше. покадрове. перематую, паузу відпустила. пауза. перематую. нарізка. дьорті сепмлс. з семплами легше - вони не вимагають пояснень.

в школі носили взимку смєнку.

взимку смєнку

найки пєнка

лічних шкафів ціла стєнка

на моєму "руся сука"

нашкарябано стернєнком)

у тіпа була фамка як у стерненко але він вимовляв парусскє - стєрнєнко. та він постійно чогось всім розказував шо ми встрєчаємся. я не чіпала його і навіть підігрувала в шутку і той хто знав - той знав. він ше так смішно знаєш намагався ну бі а мен такій ну мужик ото надував собі парус. мені навіть чимось було жалко його але він всім розказував шо встрічаємось але мені так і не запропонував пару разів прям бачила шо ось ось і він здувався шось. та прост нашо йому ламати те все - моє встречаніє давало йому деякій захист. тіпа того, інколи брала його з собою десь пройтись на той же базарчик. урок там прогуляти шоб не скучно тай чекала ж поки він наважиться - якшо чєсно то внутрі іздєвалась даж трох така сама собі: тужся, стєрнєнка) коли на одинці він починав смішно заікатись і сам злився на це. а я даже не знаю шоб відповіла тоді йому аби він спромігся. певно все залежалоб від імпульса момента. мені тоді предлагали й поярче але всі мали моє найн. категоричне як меч того хуя біблійного шо хтів немовля дублянути. може ото моє ніт/найн/ти шо смішний і заштопувало йому рота? у нього прост була така вдача завжди бути під рукою і полєзним. хто зна якби воно було там квантова розбіжність варіяцій. там джеральд лєто заїбався міняти жилєтку. у мене, доречі, ше була така жилєтка з ромбіками я на рубашку носила або на поло фредак. діда жилєтка кста. у мене постійно носились не куплені мені речі, а обрані мною. чи то речі мене обирали магнітили бо якісь справжні а не трікотаж з базару. так само і без тата пісень мені, певно, геть не цікавим був би той іпод. так і с брата бомбером якій і став рушієм. тоді сопатка і всєшкольне визнавання. школа своїми плитами впітала моє жертвоприношення. так ріл там сходини бурі й досі - там з того кабана натекло юшечки. настирний адуванчік прабіваєт асфальт. музика поповняла словничок. так легше описувати бачене. «стрємітєльноє бєгство внікуда із ніаткуда», «голубая даль висохших рек», кульбаба крізь асфальт - абстракції роїлись. а голе слово треба обваляти в клярі відлунь шоб удобоварімо описати смислоблок. тому я люблю слова і гратись структурою підливаючи словотворчу олію. настроїти ті зайчики шо будуть гратись еманаціями на бульбашці сприйняття читача. ті зайчики відбиватимуть моє сонечко - а далі проекція. пояснення починає малювати сонячного зайчика фарбою та засохшою кісточкою. фарба у статиці а зайчики ігріві аж жмуришся і посмішка зразу - так жеж?