книга повернення

6)

я по мху орієнтуюсь,

хантік свій зжима в кишені, дуже добре без мішені пелюстками від женьшеню

пелюстками від любистку

купана водою з Бугу

в липні липа відцвіта і приносе кінець літа

швидко хвітка висиха

краскою новой епохі

хрусткі хрущі святі мощі

рогачі рогань і Будда

я іду через городи добувати сік берези

я на острів по колоді по слизькій перебираюсь

ваші фрази, мразі-тези -

моє Naзі розтріляє)

знаю з чим атсоссіюють

вони Цвіт Ідеї Nаці

а по шиям назігую

шавкам цим по пиці й сраці)

таланить новим таланам

пити воду не з під крана,

вілліамсі шо лофофра

а іноксія датура)

всі Ісуси з арматури

мають всі рефлені ребра

вночі ворон прилітає й рофлить

тролль з печінки трошки

промітея проміняли на стару і вбиту прошку)

чемпіони шампіньони - а для мене печериці, грали ми ними в футбола їх собаки обсцикали

бо вони росли під тином

танці в сланцях вечерниці

корти морди і коти)

я з гладущиком вина палісадніком па стелсу місяць це вам не луна і по другому тут світе)

сонце й пил, полин і млин

зірка хвіртка корба й торба -

квіти, вишні, ринва й призьба - все тут

руzzьке ненавидить)

шмайсер в стрісі

шифри стислі

цифри числа

в стресі Тиси

крисі - першисть

шерсті - мислі

дрислі в курсі

хрести з жесті

жести - рухам

тіла - мухам

Літо вічне

є пять спічок

і один сірник - короткий,

Мєскалітко за каліткой

погуляти тебе кличе)

наніч розквітає мнята

я в нічній футбольці мнятій

босоніж пиздую сцяти)

у мене в дитинстві був Мєскалітко - правд я його не бачила і оце імя йому дала вже недавно. він за хрестом вікна мількав десь в полісаднік за хату, там де до нього такій прохід по межі між сусідами. Мєскаліткові я приносила молочко за надпогрібом , правд він приходив їжачком). з хатою були два вікна де я постійно шось клала як в банк)

мєскалітко трусе пилок жасміну й тре мняту шоб мені літо у відкрите вікно пахло)

він сумує за мною і сумуває шо інші його забули. чекає поки я ляжу спати у великій комнаті з вікнами в палісаднік.

погані люди його бояться бо бачать інакшим. для мене у нього на голові ростут вишневі рожки і він має 5 очей, два зправу - три зліву. люди черствіють і їхня бульбашка сприйняття чествіє і ніякій містер проптер не протре і не помиє) тому не бачать і не згадують його. він зітхає, сідає на незастелянний ослон і сидить трохи згорбившись. дідуся нема - один він чекає. а наніч з ослона прибирають пілку, вона лежить складена збоку, щоб не бути вологою наранок. а ще він повторює, косплеїть діда, але в дідуся - вулики, а у Мєскалітко - оси й джмелі, меда не несуть, але він всеодно дбає про них. і щіпавки шо живуть під жесттю, якою накрита яма, і жабки там теж його. мутлі, кажани і сич. сичем він іноді співа. він і цвіркуном може, а ше він малює як олівцями - равликами,а люди що забули спосіб бачення - тільки й подумають, шо пора фарбувати й підмазати призьбу. він любить тих хто його баче. коли його бачать - він існує. а Мєскалітко він лише для мене. інші б назвали по-іншому. коли він виходить на вулицю то мутлі починають тихіше битись об лампу стовба. можливо зашелестить верхушками яблунь і впаде грушкою в траву. і взагалі мені здається шо зимою

він спить. зима це його сон. а коли зі стріхи починає капати і по ринві біжуть струмки - то він прокидається, гріє землю, порпається під нею. саме більше він любе канікули. коли рогачі ше гризуть дубову тирсу щоб стати на тиждень сформованими. коли яблука для дяпчиків стають кабанами. а в ярку корені вишень шевелять свої стислі думки і червачки фарширують черешні. і чути гулко "рууусяя, йди їсти!".

а він цими звуками ситий. він дихає літом. тому воно таке безкінечне. у мб пакєта(чи то вертуля -хз) є пісня:

я мог би взять білєтік в бєсканєчнає лєта і паєхать, но мнє нєчєго там дєлать.. ну якось так моїми словами, а мені є там шо робити. просто мб пакєт - тупий постіронічний кацап). я ше приїду воно тоє літо, вже буде дорослим і вже я кричатиму: йди їсти.. і він буде там - він тойже, просто по-іншему бачений. так, можливо його бачив і мій дідусь і тато і прадідусик але всі по-своєму. це мені й передалося певн. рахую це добре "бачити". або почути як соки наливають плоди. ти правий потім тяжче дивитись на зворотні процеси.. і павуків я ніколи не вбивала. особливо подобалось на дровах дивитись на павуків пригунців , вони прикольні і інколи прям дивляться на тебе своїми безкінечними оченятами такими анімешними всередині. і ше щєлкунчиків жуків які сальто єбашать, коли їх перевернути. а хто довів шо в павучка нема розуму? і чи наш, людський, розум є ліпшим за способом мислення? тільки наш розум інколи ті ракети запускає шоб знищити інший розум. а павучку не треба писати "мєскалітка" бо він ним і є. сидить на сонечку так і пузіком вібрує собі. а ше мєскалітко лишає на павутинці мені намистячко зранку яке гарніше за всі вигадані карати, кортʼє, котʼюр і гламур. краса в моменті, краса в побаченні момента а не в накопиченні й володінні. тим пач усі накопичення вони як штибу в майбутньому . вони - колись.. вони потім. а твої продовження спіймають це. поки вітер життя завмира

ти штибу вмираєш на мить

і тим же часом - живеш на повну.

тоді ти й робиш світ, з цих намистин. не власник. не спостерігач. частина. де блискавки ластівок понад звуком їх "цвіньк". і чути: "рууусяяйдиїсти"...