Письменника біда

Не нарахую я всіх днів

Коли хотів я це зробить

той твір нарешті й добить

Звертаючи з усіх шляхів

убити, стерти, роздробити

Але хоч його узріти

Навіть не продати

а потрогать змогу мати

раз за разом писать сідаю

Мільйон Ідей я знаю

Кожен раз щиро бажаю

Хоч щось та й написати!

Але у міг я застигаю

Писати більше на бажаю

А навіть якщо й жадаю

То думать в раз перестаю!

Що за біда!

Не любить мене муза

А розум взятись не дає

ідеалу лиш бажає!

Такий вибагливий!

Трохи оманливий...

Але ж він жити не дає!

Усе натхнення забирає!

Але... як тіки щось стається

Біда яка складеться

То щось душа втікає

З цим мати справу не бажає

Така от хитра річ!

Як треба драми й страсті піч

Він тут як тут на місці

Тече у крові як по річці

А як лихо у дом прийде

То душа у сердці ніби зникне

Тоді на поміч голова прийде

і думать ratio почне!

Як буть худочнику...

Ну вибачте... Письменнику!

Що не в ладах із головою

а з сердцем в тягості з собою

Чого питати

як сам міг знати

Оцей ось вірш би не писав

А вам би чітко розказав...