Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / #муза (32)

Залежність

Ми залежні від своїх думок,

Ми залежні від зірок на небі;

І від сонця, і від вітру,

І від щебету пташок,

Але більш за все – від погляду жінок,

Бо лише вони – це наша муза, і порок,

І безжальний вирок при потребі.

О! стільки тих злощасних ланцюгів,

Що нас тримають у своїх пенатах,

А вже й не зрахувати ворогів:

Далеких, ближніх – краще б їх не знати.

Ми такі залежні від своїх вагань,

Від забаганок власних, від негоди,

Від нездійсненних і приманливих бажань,

Що можливостям стають на перешкоді.

Ми завжди залежні від буття.

Ось чому так любимо свободу!

І немає в тому каяття,

Бо вона – це наша нагорода.

...

Анатолій

Про Муз та їхніх Майстрів

Присвячено подружці...

Заспокойся та розкажи вітрам

Про свої біль та відблиски долі...

Поверни рядки чужим «майстрам»,

Усвідом, де «я», а де «ми».

На тарілці часів кожен німий жалем.

Кожен бог у чомусь вічний гравець.

Адже немає в цьому житті проблем —

Самі малюємо свій хрест та кінець.

Не спалюй думки, тіло до «дна»...

«Все проходить, і це пройде»!

...Я теж сторінки спалювала щодня...

Але від себе не втекти — знайде!

Розкажи вірою про що твій шлях...

Задихнутись? Тліти? Згоріти?

...Твій Майстер писав не лише про жах,

Там є й про кохання... Час зрозуміти!

Не губися у світі тиші безодень,

Порожнечі темряви та задухи стін...

Музи потроху будують мости щодень,

Навіть якщо Майстер німий, а рукопис — тлін.

~17•11•18~

...

Lexa T. Kuro

...в поезії тебе ми не чекали

- ...в поезії тебе ми не чекали... -

сказала муза, явлена в імлі,

всміхнулася очима за вуаллю...

забула рукавички на столі.

- ...ах! пані, вибачте, Ви ось, забули... -

і білі рукавички я схопив,

за нею вибіг в лабіринти вулиць,

гукав її...мій гук по місту плив.

і знов я у самотність повертаю.

штовхаюся, вдивляюся в людей,

матерію тонку в руці стискаю

і притискаю злегка до грудей.

...поки ж я вдома все це накапарив,

ті рукавички щезли... - мабудь марив...

...

Ем Скитаній

Ох, Музо

Ох, Музо, ти прийшла? Та знов невчасно.

Сідай в куточку, люба, посиди.

Що кажеш? А.. натхнення, творчість, щастя?

Так, так… давай, сюди ти арфу поклади.

Мені ще трішки треба тут, на кухні,

Лиш посуд вимити і наварить борщу.

А ти вже зачекай, (бо день же будній)

Поки білизну я прополощу.

От вже і вечір. Темно… зорі…небо.

Давай же , Музо, надихай мене!

А де ж вона?!!! Втекла?!!! Невже?!!! Це ж треба?

Зрадлива дівка! Це їй не мине.

Отак візьму і затаю образу.

Я і без Музи миті слави відсвяткую.

Вірш геніальний напишу. Вже є і фраза:

«О, мить прекрасна…Ну а коли капусту пошаткую?»

...

Валентина

Гра Музи

Світло натхнення торкнулось душі,

Молив я Музу: "Свій образ яви!”

Уздрів я її неймовірну красу.

Очі — ясна блакить неба,

Сукенка обіймає стрункий стан.

Вона — мрія. Янгол, що вита у небесах.

Присіла коло мене повідавши радість та смуток свій.

“Музи не знають кохання. Життя— то нехитра наука, та без кохання тьмяніє усе!”

Торкнувся я губ її теплих зірвавши поцілунок веселки

І зникло те сяйво, розтанула краля в повітрі лишивши мелодію струн,

Сном припорошених

А опісля рядки сонета,

Натхненно стрибали на білий папір

...

Альона Сохацька

Сьогодні вона тримає білосніжну лілію

Муза.

Чи завжди вона одна?

Бо сьогодні в пишних шатах,

А учора в златих латах,

Все до мене поспіша.

То увінчена квітками,

Віє барвами весни.

Іде з вітром прохолодним,

Що подує з-під Десни.

То с кривавими руками,

Шабля з китицей висить.

Із забиттми ногами

Тяжко тугу цю носить

Грізно гаркне і засне

Та ще довго не прийде

Як проснеться, одна мить

Та й учепиться зубами

Гострими як меч кігтями

І засяде як мастак

Буде рвати думи в такт

Душі мрійників поганих

Що не дали творів їй,

Що застрягли в вирі мрій.

...

Любисток

Подихи

Скільки слів в тобі померло ненароджених від неї,

Скільки подихів зів’яло у блакитнім, синім небі,

Скільки раз птахи злітали у його відкрите лоно

І складалися у вірші чорним вихором. Долоні

Скільки книг читали з серця, скільки в променях спинялась

Мить коли горіло сонце, мить коли вона являлась.

І розходились ненатлі, щедрі поклики любові,

Що в’язали трепет серця до присвяти в кожнім слові,

І здималась від знемоги яви паволока димна,

І знічев’я проявлялись в переписаних картинах

Наші зустрічі любовні, парк в якому грудь колише

Театральну гру де шелест вулиць млосну драму пише.

Тільки ти шукала сцени не закоханого міста,

А блукала вільним серцем, чорним шелестінням лісу.

14.05.2023

...

Володимир Каразуб

фотка від блазня

от, якби я повірив йому,

блазню у каптурі жовтому -

він дарував мені усмішку,

що тисяча усмішок сонячних!

до мене схилився й видихнув

- ...веселися тепер і смійся,

потім вже буде ніколи... -

базедові очі вирячив,

зіньки свої безколірні,

наче за ними схована

найважливіша з таїн.

і мов у танку підстрибуючи

покотився покотом кулькою

з ганчір'я, строкате що кольором,

до обрію веселун.

і віддалявся, і дмухав він

щосили, щодуху в дудочку

і щось непристойне голосно

з гегами сміхом висипав

у велелюдний натовп.

і зник у відлунні реготом

зигзагом у травах степом

непритика, танцюра, хитрун...

...якби от повірив блазню,

що в каптурі був у жовтому -

чи все відбулось по інакшому?...

світлина була б хіба гіршою,

коли б веселився в щирості

і сміх мій веселий в обшири

лився понад руїнами?...

світлина була б яскравішою?...

ні знати того, ні відати

мені не дано...отож...

дивлюсь на світлину, фотку,

де байдужий сиджу перед дзеркалом,

яке в павутині, у тріщинах

і ледь не просипане з рами

овалом у прямокутнику.

пил з якого стер, кіптяву,

побачив себе в віддзеркаленнях

дрібним многоликим в безлічі

в пістрявому одязі клоуна

(грим по обличчю розмазаний

білочервонооранжовий)...

сиджу у руїні в кріслі

обідраному і брудному.

позаду стомлена Муза

з ознаками анорексії -

їй на поголену голову

зронили віночок слави

з колючого дроту

казкові

калібрі, що тріпотіли

із шерехом тихим під небом

лелійнобабковими крильцями...

а в небі кружляли з криками

ворони, галки з гавами.

і голуби з горобцями

стрибали та копирсалися

в руїні та смітниках,

що порозсипане

за горизонти, за обрії.

в тих смітниках, у руїні

мешкали люди убого

і, певне, щасливі з того -

бо всміхнені та веселі

побутували, рухались

в прийдешнє якесь,

чекали

на вічні свята під сонцем.

дерева стирчали безлисті

над ними вилами в небо,

хитались гіллям, шуміли

під вітром, що піснею віяв

без слів з іронічним сумом

в мелодії сопілковій.........

...

Ем Скитаній

прийшла і каже

Прийшла до мене Муза й каже:

"Давай удвох в'язати вірш".

Для Музи я щось типу пажа,

Мої думки для неї — гріш,

Тож проти не кажу і слова.

І, тихо взявши олівець,

Я мовлю поглядом: "Готова!"

Сама ж бо думаю: "Капець!"

Чим саме будемо в'язати:

Чи спицями, а чи ж гачком?

Колись мене навчала мати.

Але не вірші. Та й давно!

За нитку взяли собі мову,

Уява нам — за інструмент.

А Місяць сяє вже на повну:

Він, певно, хоче в наш дует.

Нажаль, йому немає місця,

Лиш споглядати може він:

Запалює осяйні іскри,

Та не йому цей фордевінд...

Ми з Музою непереборні,

Щоразу нищимо все зло.

Як Муза до плеча пригорне,

Пишу наступну із еклог.

Склади вив'язую старанно:

Петлю ладнаю до петлі.

Та ось вже скоро буде ранок,

І зникне Муза. А мені

Дістанеться нова робота:

Звіряти рими, схему, ритм...

Якщо не буде все достоту,

Не зійде Муза знов з "гори".

І як же я тоді без неї?

Знайду хоча б одне слівце?

Я Музі вдячна за ідеї;

В момент підставлене плече,

Коли життя в'яжу переказ:

Тамую біль "в'язанням" тим.

Прилинь-но, Музо! Мов лелека,

Весну неси в зажурний дім.

19-21.03.2023 р.

...

Яніта Владович

Оля

Жовтим, червоним

Вимощені палітурки книг,

Обтягнуті коленкором

Словом,

Стільки

Вмістили в собі імен,

Під такою товщею

Болю, стільки,

Що розгорнута книга

Вигнувши свій каптал

До брови подібна твоєї Олю.

Чи можливо око, нагадує,

Спустошений погляд

Дуг

Або натяк стегна

Його контур осяяний місяцем,

Що,

Коли говорити відверто

То твій поцілунок губ

Овали в апломбі півкола

Й гаряче лоно

Виникають в уяві

Кольором пам'яті,

Там

Де слухаю шелест твоїх сторінок

Мов голос.

Послухай, хіба говорити мені

До лиця

Про ніч, чи про віденське крісло,

Плаття.

Боже, Олю

Вислухай, не від пристрасті

Горять серця

Та швидше згорають

Від неї

Падають,

Вкрай божеволіють,

Я

Ніколи не клявся тобі в любові

Коли обіймав,

І ти

В обіймах

Мені не клялася,

Словом,

Ні тілом своїм, ні іменем

І тому,

Безболісно записую

Твоє ім'я

Що легко читається

Спогадом у моєму.

Ти скажеш — іронія,

Книги — забавка і пил.

Свіжість неба столітньої давності.

Задихається

Автор,

Між старими форзацами,

Переконати тебе не зміг

У тому, що ти перевірила

Власними засобами.

Ах, Олю,

Юна

Фріно моя

Любов —

Велика форма,

Якою усі обмануті

Знай,

З тебе

Зриватимуть одяг

Відкинувши геть його

Аби доказати неправдоподібність

Калокагатії.

І нехай.

Ти будеш не першою.

Не читаючи більше книг,

Сторінки твого тіла

Доступні рукам, —

У волосся

Вплітаються пальці

Чужинців.

Ти кажеш, плати, —

І платять вони

За сарказм,

За твою любов,

За біль,

І за

Неможливість щастя.

14.02.2022

...

Володимир Каразуб

Постійне повернення

Постійне повернення твого корабля

У гавань неситості, з океану,

Що плине від острова десь віддаля

Відкритих земель відчайдушного плавання

У місто портове, в широтах екватору

З просторими віллами та садами

Захланне повернення спраглого тіла

В пливке межиріччя, щоб спити вустами

Усю широту прісноводних глибин.

Роз’ятрені душі гойдають у заводях

Втоплені мрії жагою, що й повінь з гір

В жодному випадку геть не наповнює,

І падають ідоли, в те помутніле

Гирло у горло і далі углиб

До вічно безлюдного острову серця

Твого відчайдушного спротиву тій,

Що дихає в спину. Бажаючи втечі,

Гарячого сонця, що тягне з колін

Щонаймізернішу спробу встояти.

Цей пломінь хапає тебе за пояс

В розпеченій магмі і в надрах землі

Клекоче пороками, складками течій,

Химерну істоту злучивши в тобі,

Адепта священної проституції

При храмах Астарти. І навіть тоді

Жага, що цілунками пожирає,

Ніяк не наситить, та й сила тертя

Звільняє енергію темної похоті,

У вільне падіння не пізнання

Розчарування твого, збайдужіння.

В публічному домі з якого бліда

Під ранок вертається Мессаліна.

Лиш блимнуло сонце і знову – пітьма.

05.06.2022

...

Володимир Каразуб

Не знаю чи зміг би тебе забути

Не знаю чи зміг би тебе забути.

Пам'ять — всього лиш потреба привласнити,

Те, що тобі не належить. Як голос,

Як дотик до стегон прекрасної діви,

Як слово, яке про любов мироносить,

Як місто в якому печуть сувеніри

Чи крихітні форми його середмістя

Туристам. Ти — сонце, банально, та — сонце

Якому ніколи не бути в кишені.

І навіть годинник —

Жива метафізика літер та звуків,

Дійсність звичайних пустих мішеней.

Так сльози ніколи не затвердіють

Але перейдуть в безпредметну вічність

Втікаючи з ліній колін поколіннями

У хронометраж історичного попелу.

Камінь, що завжди котити доводиться

Не те, щоб спочатку, але наближаючи

Безповоротність майбутнього каменю.

Це наче продовжити лінію точкою

І кожного разу вдивлятися в іншу -

Душу, катедру, вітрину, ратушу

І бачити колір, сльозу дитинну

Силкуючись форму її описати

Залишивши книги на темних полицях

На стінах картини розвісивши, рими

Шукаючи там де розкинулась вулиця

Там де придумана справжність і випуклість

Світу, що тягнеться світлочутливістю

Та проникає у серце і в'яжеться

З тінями — В ньому любов проявляючи, —

Що

Зрештою, також тобі не належить.

09.02.2022

...

Володимир Каразуб

Муза

Ти полюбиш не ту, що чекатиме.

Ту, що дух ні на йоту мінить.

Ні, не ту, що тобі прощатиме

І собою весь світ затінить.

Більше ту, що на цоколь храму,

Опускає коліна ієродули

І читає античну драму,

І спускається вгору сходами.

Ні, не ту, що на чорних туфельках

Струм стегна налива в поезію;

Ту, що пють, глиняними кухлями,

Ту, що п'яти втирає пемзою.

Ту, що любить, але сумнівається,

Віддається і б’є в живіт,

Ту, що любить коли повертається,

Щоб сказати тобі - привіт!

14.07.2020

...

Володимир Каразуб

як залишають музи нас...

як залишають музи нас,

вогонь натхнення швидко гасне.

зникає мріяний Парнас,

стрімкий політ в зірках пегаса.

кохання слово як вінок

зроню я в цю пустельну тишу.

зроблю неспішно напівкрок,

печальний, ліру там залишу.

затим в задумі увійду

до себе в дім спізнілим гостем.

в каміні ватру розведу... -

тепла так мало в пізню осінь!

але ті омахи руді

не відігріють порожнечі... -

в уяві образи бліді,

в душі і зреченість, і втечі.

...біля каміну сів сумний

у крісло...плечі вкриті пледом.

дощ за вікном і сад старий

мені нашіптують сонети...

...

Ем Скитаній

Барви ночі

Збираю пил не пройдених доріг –

Блищить яскраво він посеред ночі.

Він мрії, досвід, плани, оберіг,

А я пишу рядки і спати хочу.

Фантазії вирують поза сном –

Мала частина та великий гамір.

Насниться непритомному фантом

Та в згадці залишається лиш намір.

Тож трохи через вії назберу

Хвостаті і швидкі, вплету рядками.

Чи зможеш віднайти свою мету

У тексті, що рясніє перед снами?!

...

Легрей

Муза

Розгойдана стара фіранка

Від подиху вітру скрипить.

Тут мешкає гарна панянка,

Що спіднє не носить і погляд горить.

Вона - добре зварена кава -

Гаряча, міцна і терпка.

Загадки у діях - цікава,

Бадьорить й навпрочуд мала.

Її завжди менше ніж хочу,

Як філіжанка п'янка.

Скидаю я мешти свої при порозі

Холодна підлога, мов крига ковзка.

Але то дрібниці не варті

Уваги, що прагне тепла.

До неї у гості на старті

Я завжди готовий сповна.

...

Легрей

Форель

Біжить через вулицю міста

Діва

Передбачивши погану погоду,

Із парасолькою,

І наче сонетною формою

Ямбом хлюпає крок.

І світ обертається в зливу,

Заливаючи ринви, фасади площ,

Викрадаючи шпалери з кімнат модерну —

Орнаментом ліній розсікає дощ.

І вулиця наче ріка біжить,

І муза рікою немов форель,

Падає з неба зразком світлосірих

Осколків свічада розбитий день.

Поет навздогін. Він кричить: «Повернись!

Ти не з тих хто страшиться якоїсь бурі!

А вона біжить по калюжам в готель

До кімнати, лякаючись безпритульних.

Полохлива серцем. Вбігає у дім

Розкриває вікна, регоче, просить

Піднятись за нею до теплих стін

До серця в сорочці її нарозхрист.

Тоді стихає. Легкий сонет

Гойдає фіранку, як річка хвилі.

Тікає щаслива з тенет форель

А з нею і я, щасливий.

14.02.2022

...

Володимир Каразуб

Молюски

Молюски твого велелюбного тіла –

Всього лиш потреба торкнутись поезії

Алітерації сонячних пагорбів,

Плоті, розпатланої та пригубленої.

Безчинство моє необмежене звабою

Слова, що полум’ям морок облизує.

Палахкотіння межи свічадами

Множить єдине бажання ніжності.

А потім... Любити тебе до безпам’яті –

Як слухати музику гострого поруху

Жінки, що ночі шматує ножицями

І пальцями надить суцільний морок.

Пролиєш цілунок скипілим воском

Губ, що хвилюють немов кіновар’ю

Лист запечатаний, наче простиня

Складки приховує під покривалом.

А далі – ні слова. Лиш погляди, позирки

Бляклого місяця утаємничені

Тіні, що вгадують порух навпомацки

І розкривають молюски ліричні.

22.09.2022

...

Володимир Каразуб

Невловимість

Лишень тому, що більшає в мені

Злиденний світ і скиглить край притулку

Твого, в розтоптаній походами землі

Не знатимеш спокою й порятунку.

Не ллється в бронзі мить твого тепла,

Як дотик губ не стигне в формі з часу,

Що й звук, - примхливе розкішшю ім'я,

Не розіллє любов безсмертну в чашу.

Не втримає й ніяк не збереже

Прозорий дух невпинний чорний голод.

Гарячий пломінь віддає тепло,

А вицвівши верта назад у холод.

09.11.2020

...

Володимир Каразуб

Я люблю тіні

Я люблю тіні,

Люблю колони,

Люблю коли сонце в тінях холоне.

Я люблю вії,

І розкосі очі,

Люблю коли сонцем повіки тріпочуть.

Я люблю тіні,

І люблю повіки,

І любитиму доти, і любитиму стільки,

Доки в тінях сонце, доки ти схочеш,

Бо важливо не знати, а вірити тільки,

Що тіні невічні та вічні очі.

25.07.2019

...

Володимир Каразуб

Ти вийшли з келії середньовіччя

Не слухати б довгі тиради, речення

Минувши дороги, шляхи, на узбіччі

Залишити всі непристойні речі -

Театр, книги, середньовіччя.

Зацитькати осінь і тих, що на лови

Виходять з хортами ловити листя, що

Крутиться з їхніми головами,

І зійти в мовчання хоча б на тисячу

років.

Можливо відбутись в міжріччі тріщиною,

Мережками мармуру на кладовищі,

Забутись в потертій мозаїці знищеній

Часом,

Топтатись на тінях світанку і вище,

За рікою

Згадати мережки на стегнах гетери,

Що наче пробуджують дух з Іонічного

Моря, ордеру з колін Венери,

Коли між колони пливуть пентери,

Риму.

Тут, за узбіччям лиш сосни вічності

І тиша, як хмари, і вітер, як небо.

А там…

Ти вийшла з келії Середньовіччя

Розлучивши уста від сосків Астарти,

Достатньо середня і достатньо світла,

Щоб далі осліпнути і не бачити

Місто з бельведеру Аполона. Мабуть,

З вікон твоєї багатоповерхівки

Сонце зникає в долонях храму

Зачепившись місяцем за верхів'я

Сосен.

Задушно. Одному в мовчанні незвично, тісно,

В кімнаті Паскаля одні натюрморти

Сходяться в точці де віденське крісло

На якому футболка твоя та шорти.

Крони чорніють в склепінні осені.

Дзвонять. І дзвінко стріляє месенджер.

Ніяк не згадати для чого запрошені

Люди впереміш в кімнату з предметами.

І скільки твоїх серед їхньої статики,

Можливо картин, статуеток, мебелі,

Можливо рукописів, музики, клаптиків,

Ідей, що записані безпредметними,

Але залишають, як запах, враження,

В кімнаті де площею навіть стіни -

Нічийні...

Живуть за незвіданим власним призначенням,

Як ліжко, на якому втрачають гімен,

Реквізит для минулого часу, пам'яті.

Немов мізансцена старої п'єси

Насправді нічийна, як слово Автора.

Усе, що побачиш, на сцені, здається,

Ти бачив давно за останньою партою.

22.09.2020

...

Володимир Каразуб

Анимуш

Наче Даная, на теплому ложі,

Розімліла від сяйва бурштинових променів,

Підносиш правицю свою ледь вгору

Відкривши зап'ястя базиліки, втому

Щойно прокинутої наложниці.

Миркає сонце мидницею в золоті,

Дім оболоканий з вікон затягує

Тіні в занадра кімнати де ніжиться

Сонна, вродлива, а ще й вередлива

Жінка, що з місяцем веперувалася.

Димка минулого сцену затягує,

Зегарок тихо жеглює до берега

Ти говорила - немає значення

Погляд народжених десь зупиняється,

Де зупиняється стрілка Фортуни,

Неглюзна. Між іншим - не зупиняється,

Цокотом, вічне, прокляте время.

І коли виходив у променях милосник,

З твоєї кімнати, і ти скидала

Старе линовище то заплітала

У волосся цілі міста та села,

Сади на околицях, свіжість вересня,

Ленність плоті твого феодала.

По суті, достатньо була поступливою,

Але не завжди, завжди поміркованою

Виявлялась твоя ненаситна пожадливість

З якою велися шкарадні розпусники.

Камо грядеш,

Після коми свого жадання, Данає?!

З літніх маків зготовиш зім'яте плаття,

Я міг би любити тебе, до безпам'яті, але не далі,

Як за обрій - осінь, накине плаща на плечі

Із шурхітливого півшкарлаття.

А потім,

Люба ображко, я славлю твою знемогу,

Щекарство грудей, підглядання хітливих очей.

Не знаю чи варто, і врешті не знаю, для чого

Невпинне штукарство долі жартує отак наді мною,

Над нами.

Вперечин моралі, впереріз чеснотам,

А втім,

Ніч лягає на білу сторінку, неначе на аркуш - туш, та

Я вклоняюсь Данаї, натхненний зап'ястям рук,

Що постала нагою, мов у полум'ї Анимуш.

17.09.2022

...

Володимир Каразуб

«Голий...»

***

Виправ дощ

Сорочку мою --

У якій родився

Я

І.., тепер, сиджу

Я голий,

Як та рима,

Що жива,

Де не тиснуть

Пересуди

І в Пегаса недобір --

Свого, картами,

В підковах,

Що повісив

У народженні його,

Дратівливого --

Повір,..

Бо я знав --

Не він до мене,

А я буду --

У його,

Тим, що слідом --

По підковах,

Нашкребу, як мікс --

Пригодами свого

Живого,

Де

До рими -- рима

Пада,

А у дами --

Вихідний

І я радий, що сьогодні,

Сам, без Музи --

Пиву п'ю --

У задоволення..,

Та ще й... живий...

--------------------------

23.09.2023; Paris (A-a)

=========================

(!!!)

Autor ::

Катинський Орест

(Katynskyy Orest)

==========================

...

Катинський Орест
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Трішки оновленьКнигоманія
15.06.2024
Вітаємо. Раді повідомити, що конкурс "Любов,смерть і некроманти" продовжено ще на три дні. Тож всі, ... Детальніше
Конкурс "Антиутопія: маніфест -2024"Зорян Костюк (Костянтин Зотов)
15.06.2024
До 75 – річчя з дня першої публікації📕 роману Джорджа Орвелла «1984» оголошується неофіційний авторс ... Детальніше
Вечірній блогBlack
14.06.2024
Всім доброго вечора, сьогодні я б хотіла просто поговорити, а ще поцікавитися думкою. На Букнеті я р ... Детальніше
Що роблять бібліотекаріМавка (Ганна Заворотна)
15.06.2024
Як колишня бібліотекарка абонементу вирішила написати, чим займаються бібліотекарі, бо коментар під ... Детальніше
Хроніки КниголюбаКниголюб
15.06.2024
Багато хто з нас любить читати книжки. Хтось читає улюблених авторів, а хтось шукає нових для себе. ... Детальніше
Хроніки КниголюбаКниголюб
15.06.2024
ПРИГОДИ НАЙКРАЩОГО СИЩИКА ІМПЕРІЇ Не знаю, як ви, а я дуже люблю читати ретродетективи. Особливо кол ... Детальніше
На Аркуші вже:
11341читачів
134316коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: