СамоКачусь

Їду повз кривих тротуарів

На тому, що люди «гроб на колесах» називають

Над головою щось гучно вибухає

«Справедливість» свій дзеркальний удар розриває

Але я їду

На краях зустрічних тротуарів

Водії у своїх злісних коробках мене оминають

Їм би хотілось,щоб мій самокат переїхало трамваєм

Але попри темряву і спалахи

Попри нещасні фари, які так світять в … обличчя

Я посміхаюсь

В моїх вухах музика про найкращі часи уявні

Де ми з тобою по неіснуючих вулицях гуляєм

І там нічого нас не розрізняє

Це місце легко сплутати з раєм

Чи з тим темним куточком у твоїй шухляді

Мені не важливо з якого ми будемо краю

Якою я б не була водійкою

Якщо помру по цій дорозі, не виникне жалю

Адже я почую поклик

Щось схоже,

коли в дитинстві вночі довго на балконі лежала

А позаду цей голос строгий,

по імені кличе, - Івана!

І звісно я здригаюсь з підлоги,

як б сильно зірки мене не тримали

Здається, коли у мене зʼявилась мрія про тебе,

смерті стало замало

Нудотне бажання жити,

вже рідну суїцидальність здолало

Це ж якою треба бути людиною? 

Щоб хотілось про неї писати під шахедною зливою

І щоб мене це більше не лякало