Лірика Вічності

Димний подих темної безодні,

Сяють зорі безліччю світів.

Може завтра, може вже сьогодні

Молитви досягнуть вух богів.

В краплях смутку сивого туману

Проглядає сонячне тепло,

Ілюзорність схожа на оману.

То тебе ще, світе, - не було?

Птах нічний, замріяний у тишу,

Із луною лине над полями...

Може й я, колись усе залишу

Політати в небі щоб з орлами.