Шлях характерника

Налию в глек джерельної води,

Розжеврене залізо в ній занурю,

Скажу: «Заліза сило, в воду йди,

Щоб вистояв козак в жахливу бурю».

Кору старого дуба та гілки

Зварю у тій воді, щоб вберігати

На триста років тіло від руки,

Від кулі й від ударів супостата.

«Цим зіллям обтиратися сім днів,

І ритуальним словом заліпити»,—

Навчатиму трьох воїв козаків,

Знанням дажбожим тіло укріпити.

За формою, як символ Алатир,

Я розпалю багаття на світанку,

Як витиметься попелястий вир,

Вкладу корінчик груші наостанку.

Запросить сонце й козаки зайдуть

У восьмикутне коло, лик до сходу,

Очима чорні плями попливуть,

Очищення душі в винагороду.

Тоді підуть. Один вернеться знов,

У погляді побачу силу вовка.

Від ритуалу пробудиться кров:

Не характерник, тільки заготовка.

Його навчу я рухатись, мов тінь,

Як у природі вітром розчинитись,

Малому спасу бойових умінь.

Багато років доведеться вчитись.

Він скоро розумітиме тварин,

Побачить землю соколиним зором,

Дізнається властивості рослин,

Зцілятиме обрядом й наговором.

Одного дня, коли не стане сил,

Коли ночами витиме від болю,

Навколішки впаде біля могил,

Питатиме про невблаганну долю:

«Заради чого це? Навіщо ці знання?

Ми все одно не зможем їх урятувати.

Щоразу кляті зрада і брехня

Нестимуть роздиральний біль утрати».

Скажу спокійно: «Ми — відунський рід.

Шлях характерника підсвічений богами —

Живем, щоб нести благо цій землі,

Й захисникам її, що звуться козаками».

21.01.2026