Відпустка, море та трохи пустощів

Друзів довелося ловити вже після повернення з місцевого ринку. На запитання про те, що трапилося, Едвард коротко відповів, що йому терміново зателефонували й довелося допомагати батькам у розв'язання технічних питань.

Якщо виглядало так, ніби Корі з Джиною повірили, то Кріс тихенько показав за шию та всім виглядом дав зрозумілим, що ні на гріш він не повірив. А на зазначеному місці, ближче до плеча, майорів кольоровий засос. Воріт футболки лише частково його приховував, тому подумки Деймон отримав безліч недобрих епітетів.

Це був класичний швидкий секс без особливих прелюдій, але в той самий час це був страшенно гарний секс. Щоки палали від однієї думки про те, що відбувалося за зачиненими дверима котеджу, а рука мимоволі тягнулася розім'яти шию в тому місці, де красувався нахабно залишений слід.

А кілька годин тому він хотів написати Моніці та розповісти все. Що піддався спокусі, що сам не розумів, як так вийшло... двічі? О так, тепер від однієї думки про Деймона в нього важчало унизу. Запропонуй той повторити — навіть не вагався б.

Едвард повернувся на бік і застогнав, втиснувши кепку в обличчя. Кріс уже навіть не питав. Він просто тихо посміхався, клацаючи в телефоні.

— Гей, Еде, — покликав він тихо та, дочекавшись зустрічі очей, кивнув кудись у бік центрального корпусу готелю. — Які плани на вечір?

Не ставши відповідати відразу, Едвард спочатку підвівся і глянув у вказаному напрямку. У бік пляжу весело крокувала відома група з шістьох людей.

— Якщо ти хочеш щось запропонувати — пропонуй, — Ед кинув докірливий погляд на друга і накрився рушником з головою.

Він сподівався, що компанія Вілла не ризикне розташуватися поруч із ними, ризикуючи нарватися на конфлікт із Джиною. Втім, нічого не заважало Деймону побачити їх і підійти привітатися.

— До речі, щодо екскурсій, — пожвавішала Корі. — Ми знайшли фірму, де власники наші земляки. Продають квадроцикли та дайвінг дешевше ніж гід готелю.

— Та тут будь-хто продає дешевше, ніж гід готелю.

— Отож, — проігнорувавши коментар, продовжила дівчина. — Пропоную післязавтра на квадроциклах покататися. Завтра обіцяють сильний вітер, тож можемо поїхати до торгового центру за покупками. Або влаштувати собі лінивий день.

— У нас що не день лінивий, — вставила свої п’ять копійок Джина.

— Тому гайда виберімось ще кудись. Я хоч витягла вас фруктів купити та все одно один відбився від групи, — закінчення фрази було сказано в бік безпосередньо Едварда.

— Кажу ж, батьки не могли налаштувати собі банківський застосунок. Він якийсь хитрозроблений і тому не вдалося все швидко зробити, — видав Ед раніше заготовлене виправдання.

По хмику друга було ясно, як той вірив цим словам.

— То що скажете стосовно квадроциклів?

— Я за, — першим озвався Кріс. — І на дайвінг запишемося. Завжди хотів спробувати пірнути з аквалангом.

Едвард та Джина теж погодилися. Зрештою вони приїхали відпочивати й гріх було просидіти всі дні в готелі.

Узгодивши час, Корі почала листуватися з організаторами, а Кріс запропонував піти поплавати з масками.

Піднявшись з лежака, Едвард мимоволі подивився навколо. Друг штовхнув його ліктем і вказав на кінець пляжу. Помітивши Деймона, який активно жестикулював, Ед вдав, що шукав зовсім не його.

Підхопивши свій сноркл, попрямував до понтона, маючи поплавати там, де глибше. Може й пощастить побачити морську черепаху, про яку сьогодні весь ранок розповідала Джина.

***

Несподіване повідомлення полум’ям огорнуло.

«Ми можемо поговорити?» — Прийшло від Моніки. Без вітання чи продовження. Дівчина однозначно чекала на відповідь тут і зараз, і це змусило все всередині перевернутися.

— Ідіть, я наздожену, — махнув Едвард друзям. — Якщо що, то наберу.

Побачивши кивки, Ед не став пояснювати та попрямував до кава-бару, що розташовувався на другому поверсі.

«Так можу. Ти хочеш голосом? Щось трапилося?» — швидко набрав він відповіді.

«Можна текстом, щоб ти був на зв'язку і я довго на відповідь не чекала».

Мон не любила розмовляти телефоном, воліючи листуватися, але навіть для неї це було дивно. На годиннику був ще робочий день і виходить вона зараз теж десь відлинювала від такого важливого проєкту, щоб написати йому.

Серце стиснуло від думки, що вона дізналася про Деймона раніше, ніж він набрався духу їй бодай щось сказати. Що зараз побачить рішення, з яким сам зволікав та відкладав уже другий день.

«Я на місці. Що трапилося?» — написав він, займаючи одне з крісел у розі безлюдного у цей час приміщення кава-бару.

«Ти сидиш?»

«Боже, що трапилося?»

Хоч він уже й сидів, почуття, що йому все ще треба сісти не відпустило.

«Не лякай мене», — додав Ед з поспіхом, коли побачив, що Моніка припинила писати.

«У мене дехто є».

«Інший».

«Ми знайомі вже майже два місяці, але я думала це несерйозно».

«До вчора».

Едвард читав короткі повідомлення, які з'являлися одне за одним. Моніка попросила вибачення. Написала, що почувається погано, але водночас це найкраще, що трапилося з нею протягом останніх кількох тижнів.

Читав і відчував, що крісло стає все глибшим. Відчував, що це не вона має просити прощення, а він. Що це він негідник і зрадник, кому не вистачило духу зізнатися у випадковому сексі з хлопцем, якого він знав від сили кілька днів. І водночас він відчув полегшення. Як із підкиданням монети. Коли вона летить у руку, ти вже знаєш якого результат ти хочеш побачити.

«Тобі немає за що перепрошувати. Я вчинив гірше, — він закусив губу, думаючи, як краще написати. — Я тут з деким познайомився».

І тепер Едвард почав писати. Розповів, що сам зробив. Що ніяк не міг зважитися сказати. Що це він має просити вибачити його.

«Ми таки дійсно варті один одного», — написала Моніка, додавши усміхнений смайлик в кінці.

Наче камінь з душі впав.

«Є ваша фотка разом?»

Запитала вона й одразу надіслала свою. Мон стояла на оглядовому майданчику разом із незнайомим хлопцем. Вони не були схожі на пару. Просто знаходилися поряд. Він усміхався, а вона виглядала захопленою зненацька.

Бармен, з’явившийся наче не звідки, запитав Еда, що він замовлятиме, і миттєво витягнув його з затишного світу м'якого крісла.

— Капучино, будь ласка.

Подякувавши кивком, Едвард знову повернувся до листування, прочитавши останнє повідомлення. Власне фото Деймона у нього не було. Ні разом, ні окремо. Якось так від початку склалися їхні стосунки. Ні часу в спільній компанії, ні навіть просто поговорити без поспіху.

«Зроблю і вишлю», — написав Едвард, підморгнувши смайликом.

Надіславши повідомлення, що після повернення з Еда смачненьке, Моніка почала питати власне про відпочинок. Цікавилася чи збираються вони на дайвінг і чи бачив він уже черепах.

Едвард відповідав спочатку, але з кожним повідомленням усередині ніби щось важчало. Їхнє спілкування повернулося до звичного тону, але щось змінилося. І це щось, схоже, було не в телефоні.

Підхопивши принесену каву, Ед пішов на відкриту терасу, де сів подалі від дуже закоханої пари, яка розмістилася майже в самому центрі та взагалі не вважали за потрібне стримувати почуття.

Моніка і рада була поспілкуватися, але перша написала, що їй вже час і проєкт сам себе не доробить. А ще те, що хотіла написати лише ввечері, але події минулої ночі не давали спокою і довелося зробити цю незаплановану перерву.

Едвард радісно попрощався, посміхаючись, ніби дівчина могла побачити його і без камери, а потім якось знітився. Почуття, що оселилося всередині, раптом стало ніби фізичним.

Вони не проговорили, що це кінець, але... це малося на увазі. У будь-якому випадку, Ед зрозумів зі слів Моніки, що вона планує й надалі бачитися з цим хлопцем. Якщо ж вона була ладна запропонувати вільні стосунки та продовжувати жити разом, то це був дуже поганий хід.

Виходило, що добре було б розставити всі крапки над «і», але він лише продовжував вирячитися у відкриту бесіду і ковзати по екрану, не даючи телефону заблокуватися.

— У вас тут вільно?

Капучино так і завмерло за кілька сантиметрів від губ, поки Ед дивився, як Деймон сідав на сусіднє крісло. Відповіді той чекати точно не збирався.

— Думаю, це найкраще місце, де можна було б сісти, — розуміючи, що виглядає безглуздо, Едвард поставив чашку на стіл і відклав телефон, у який таки встиг заблокуватися.

— Так звичайно. Тут що вигляд, що компанія чудові, — посмішка була від вуха до вуха.

Ед стримано посміхнувся і нахилив голову, оцінюючи інші столики на балконі. Виявилось, що вони залишилися самі. Мабуть, сильний вітер зовсім здув любителів кави.

— Як справи? — намагаючись підтримати розмову, спитав Едвард, продовжуючи посміхатися. Ось тільки посмішка з обличчя Деймона повільно сповзла.

— Щось трапилося?

— Ні, — бадьоро відповів Ед, але відчув, як губи здригнулися. — Не те щоб.

— Нічого серйозного? — хлопець піддався вперед, сідаючи на край стільця.

— Ні. Нормально все буде, — йому навіть сподобався прояв такої турботи. — То як у тебе справи? Де всі? — Едвард демонстративно мотнув головою, показуючи, що не бачить нікого іншого.

— Вітряно дуже, — констатував Деймон, відкинувшись на спинку стільця. — Усі поховалися і розбіглися по СПА-салонах. Я вирішив прогулятись. Бачив навіть, що персонал виганяв кілька відпочивальників з корпусу, що на ремонті, — коротко посміхнувся, ніби ненароком згадав про їхню дрібну витівку в стінах тієї будівлі.

— Ми теж у торговий центр з'їздили. Хотіли перепочити, а потім у настільну гру якусь пограти у барі.

— Це ж не зараз планували? — уточнив Деймон і продовжив, отримавши негативну відповідь. — Бо я на понтон йшов. Хотів подивитися на бурхливе море. Тебе побачив, подумав: а чи не складеш мені компанію?

Едвард не міг зрозуміти це був початковий план, або Деймон щойно про понтон подумав. Втім, це було неважливо. Пройтися зараз не завадило б. Та й бурхливе море Ед ще в цій поїздці не бачив. Всі дні був штиль, а завтра обіцяли відплив.

— Ну, пішли, — Едвард разом допив каву і відставив чашку. — Там сильно дме? Може, краще кофту якусь забігти взяти?

— Ми ненадовго.

На їх шляху людей дійсно було менш ніж звичай. Ті, хто вирішив скупатися, робили собі загорожу з переносних плетених парканчиків, а аніматори намагалися розважати відпочивальників на березі. У воду не кликали. Зазвичай аквааеробіка приваблювала найбільшу кількість людей. Зараз приблизно стільки ж охочий зайняти себе чимось зібралося на їхньому корті для ігор.

Там же Ед помітив і трьох хлопців з компанії Деймона. Не звернув би й уваги, але Вілл їм помахав і покликав приєднатися. Показавши жестом, що вони на понтон, Деймон поспішно взяв Едварда за руку, налігши на ноги.

— Чим ти займаєшся у вільний від відпочинку час?

— Якщо ти про те, ким я працюю, то — торговим агентом. Продаю програмне забезпечення і домовляюся про індивідуальні проєкти, — Ед з цікавістю подивився на руку, що тримала його, але вирішив ніяк це не коментувати. — А ти?

— Бармен у нічному клубі.

— Тобто ти єдиний знаєш, наскільки місцевий алкоголь дишманський? — смішок Едварда Деймон підтримав.

— Насправді найгірші тут соки. Розведений порошок. Краще вже пити колу чи навіть пиво, — трохи сповільнившись, він зрівнявся, йдучи поряд. Руку не відпустив, а натомість переплів їхні пальці. — А алкоголь треба просто знати, який брати. Вино ось краще у нас у супермаркеті купити. Віскі та джин тут непогано в коктейлі йдуть. До речі, якщо братимете щось в барі біля головного басейну, просіть, щоб вам готував бармен з кривими зубами. Він найкраще витримує пропорції. Може був уважніший на навчанні, хто зна.

Кивнувши, Ед хотів підтримати розмову, але відразу й не збагнув, що спитати. Не бажаючи знову поринати у вир самокопанням, почав роздивлятися все навкруги.

Вони недалеко відійшли від берега, але коливання води вже було досить помітним. Поки ще невеликі хвилі, не давали роздивитися нічого на дні. Риф разом з піском перетворився в одне розмите полотно. Риб теж не було, як і їжаків. Останні зазвичай до вечора грілися в залишках сонця, тому зникнення їх чорного полотна виглядало майже як щось неймовірне.

— А чим захоплюєшся? Мені сказали, що ти до тренажерної зали ходиш.

— Так, але тільки захопленням його й можна назвати. Займаюся час від часу. Зазвичай люблю почитати чи фільм який глянути, — подумавши, що вибирали фільм вони майже завжди разом із Монікою, Ед поспішив якнайшвидше відігнати спогад. — А що ти скажеш? Серед захоплень є щось окрім тренажерки та до огиди здорового харчування?

— З чого ти взяв, що я харчуюсь тільки правильно? Я можу і бургерами натовктися, і піцою.

— І як часто? — на додаток до своїх слів, Ед стиснув щільний рельєфний біцепс, який проглядався навіть без необхідності напружувати руку.

— Частіше, ніж ти думаєш, — підсунувшись ближче, Деймон підморгнув і широко посміхнувся. — А взагалі я класного готую і найкраще у мене виходять сніданки.

— О, поїсти я люблю. Скажеш, що сніданок усьому голова?

— Ні, але саме на сніданок можна дозволити собі майже все, що завгодно.

— Прям усе?

— Так. Хоч шоколад супом запивати. Але краще за все, мої королівські сніданки йдуть після швидкого гарячого ранкового сексу.

— Я заінтригований.

— Я теж. Заскочиш якось?

— Ну не знаю, треба глянути, що там з графіком зустрічей, — Едвард похитав головою, але швидко залишив це, хихикнувши.

Звучало це цілком, як пропозиція зустрітись після повернення додому. Едвард насупився, розуміючи, що і з Деймоном вони ні про що не домовлялися. Чи відкритий той для стосунків або, можливо, це просто бажання взяти все від курортного роману, який так вдало підвернувся. Подовжити приємну фантазію.

Але ж і не ясно, як могли б виглядати їхні стосунки у звичайному житті. Деймон би готував, Едвард вибирав би фільми для вечірнього перегляду. Вдвох ходили б на тренування. Можливо, і у відрядження можна було поїхати разом і залишитися на пару додаткових днів. Погуляти містом, провести час разом.

— Ти так на мене дивишся.

Едвард тільки після цих слів зрозумів, що справді вже хвилину просто свердлив Деймона очима. І нічого, що на ньому були сонячні окуляри. Було очевидно, що більше тут нема на що дивитися.

— Просто, — відвів Ед погляд, — замислився.

Сильний порив вітру вдарив в обличчя, змусивши зіщулитися. Навколо вирувала стихія. Хвилі навкруги ще можна було назвати маленькими, а ось трохи далі вже було небезпечно лізти у воду. Секундна затримка й стихія легко потягнула б на риф, а як вибиратися вже сам думай.

— Якщо що, там є лежаки наприкінці. Подушки з них забирають, але конструкція залишається. Можна посидіти та від вітру сховатися.

Ед кивнув і пішов швидше. Руку він не відпустив, тому тепер вів Деймона вперед.

Наприкінці понтона був вхід у воду, який зараз передбачливо перекрили. Хвилі докочувалися і розбивалися об конструкцію, зрошуючи все навкруги бризками. Спочатку це добре так освіжало, але на раз третій вже було не дуже приємно.

Підійшовши до одного з бокових парканів, Едвард почав вдивлятися в обрій. Ні кораблів, ні пташок видно не було. Навіть хмари, що висіли, здавалося, дуже низько, зовсім не були схожі на грозові. Погода ніби перевантажувалась, щоб завтра порадувати їх новим теплим сонячним днем.

Сьогодні тепло чекати не доводилося. Принаймні від природи. Едвард тільки подумати встиг, що дарма він за кофтою не зайшов, як до спини пригорнулося тепле тіло. Деймон обійняв, накриваючи схрещені на грудях руки своїми, і поклав голову на плече.

Зараз вони безперечно були схожі на парочку, яка вирішила усамітнитися подалі від усіх.

— Краще? — тихо поцікавився Деймон, потершись щокою об щоку.

— Тепліше.

— А з тим, що було?

Ед сумно посміхнувся, не поспішаючи відповідати.

— Трохи легше. До речі, — квапливо додав він, виплутуючи з обіймів і дістаючи телефон. — Як щодо спільної фотографії?

Він з поспіхом ввімкнув камеру, не обтяжуючи себе розблокуванням. Увімкнув фронталку і почав ловити кадр.

Деймон швидко зорієнтувався і став, намагаючись бути якомога ближче.

Розцінивши це як згоду, Едвард зробив кілька фото і попросив розвернутися, щоб сфотографуватися і на тлі готелю.

— Давай мені, у мене руки довші, — Деймон вихопив телефон і другою рукою притис Еда щільніше. — Поставиш на профіль у соцмережах? — хмикнув він, роблячи ще знімок.

— Ні, дівчині надішлю, — додав після ще одного кадру і відчув, як рука на плечі напружилася.

— Он як? — голос Деймона став награно веселим.

Едвард зрозумів, як це було сприйнято, але додати нічого не встиг.