Український апокаліптичний

Ой, пам'ятаю подібний фільмець, може навіть і не один. Вірш красивий і філософський, але, знаючи наших, в останню мить баба Параска кине в той астероїд банку із минулорічними помідорами і космічному братчику прийде кінець. З уламків вони побудують собі кам'яний сарай, щоб холодок подовше тримався і консервації не заграли; а десь з-під куща вилізе нетвереза команда, промілі в крові якої ефективно знейтралізували отруту. Баба Параска, з усією впертістю української жінки, відмиє і відлупцює одного з них, аби був їй за діда. І житимуть вони, вирощуватимуть помідори й ріпу, обідатимуть у садках вишневих коло хати, доки на Землю не повернуться олігархи...

Аби ж воно так було...