Буденність

Наче простір чужої безодні,

Рій думок, що приходять вночі.

В моїй тиші вони не самотні -

Ще ''шахеди'', як ржаві мечі.

Вибух знову луною торкнеться

Сонних хат, що поснули давно...

Та коли ж ворог крові нап'ється

Й в горлі стане йому те питво?!..

Як же ж хочеться тиші і ночі,

Попід зорями полем пройтись...

І щоб знову дивилися очі

На те звичне, що бу́ло колись.

Щоб душа не тримала кайдани,

Їх собі не вдягала сама,

Щоб на серці загоїлись рани

Від буденного, в справах, ярма.

Щоб торкнути чиюсь теплу руку,

Не надгробку холодний граніт...

Щоб не чути бридкого вже звуку,

Що б'є в серце сльозами сиріт...