Втома

Я ніби сама, хоч родина зі мною,

Чоловік й два сини — за плечима стіною.

Та втома приходить до серця щоденно,

І гасне в душі моя радість буденна.

Для всіх я стараюсь, для всіх я живу,

Свої тихі мрії в собі бережу.

Кажу: «Все нормально», — та серце мовчить,

Бо просить спокою і хоче спочить.

Втомилась тримати на плечах весь дім,

Втомилась здаватися сильною всім.

Комусь допоможу, когось обійму,

А де відшукати підтримку свою?

Любов’ю наповнений кожен мій день,

Та втома ховається в серці, мов тінь.

Я поруч із рідними, та серед турбот

Так хочеться тиші хоча би ковток.

Мені б хоч хвилину без справ і турбот,

Без зайвих питань і важких клопот.

Побути в спокої, відчути тепло,

Згадати, що щастя нікуди не йшло.

Я втомлена, та в мені ще є сила,

Що крізь усі будні мене не лишила.

Нехай повернуться у серце сповна

Мої мрії, радість і світла весна