розляло на небі сонце вогню настій

розляло на небі сонце вогню настій,

сідає за обрій так, ніби земля плоска.

пірнає у річку хмара, і тане в ній,

і хвиля хапає світло, немов луска

ще тепла вуаль із марева й таємниць,

жага сутінкова змітає місцеву втому

зі втомлених вилиць, профілів і зіниць,

аби стало легше на мить догрести додому