Ампутація

Ве́сно збав

від надій,

вилийся в пам’ять

тремтливим спогадом

Я,

цілковиточесно,

про себе дбав!

Одна́к,

як вежі Гауді́,

доладу́

недореалізований.

Доконай повічною вадою,

плюйся отрутою

всім межи очі,

сконай у сутінках!

(жевріючою крихтою сигаретного попелу)

– кинь зопалу,

цю криваво-червону тлінь

у морок!

Дні – безпогодні

в християнські свята́.

Розп’ятий – без вінця

віряни – без тями,

а я ж,

– сьогодні і до кінця

глибока і свята́

синя

яма.

Шурхотом підошв

судомно зігну

в літер намисто

мізків желе

і дійшовши

на себе натягну

легкозаймистий

рятівний жилет.

Принадно бути

сміливим і нескореним

обранцем літа

квітучих лип.

Я,

як є,

лівою скронею

до скатертини стола

прилип.