Перша гра

0005
Публікація: 22.09.2022
Вірш
Завершено

На великому Подолі, на розлогім полі,

Дуб могутній процвіта.

А під дубом на бандурі, молодий хлопчина гра.

Він по струнах ударяє, та й в вуздечко запрягає,

Пісню люди, не коня.

Але ж пісня гонориста, відволікся і нема,

То ж наш хлопець з шкури пнеться,

Щоб поглянуло дівча.

Але пальці геть не знають, як їм правильно стоять,

Струни вертяться, стрибають,хоч бери собі й тікай,

Проте дівчина на лузі терпеливо все чека.

У гравця чоло упріло, пальці не тримають,

Слава Богу, дуб могутній, впасти не давав,

Бо в сердешного вже спина сильно затіка.

А ж на вечір, з горизонту місяць причвалав,

Став по небу крокувати, зорі розкидать.

Глянув в низ на дуб розлогий, нижче подивився,

А під ним у темній порі хлопець засідав,

Вже куняє над бандурой, сил вже більш нема.

Місяць з неба подивився й став казати враз:

«Що ти робиш, йди до дому, зміна вже моя,

Чи не бачиш, що вже й діва он твоя пішла»

Хлопець очі протирає та й в боки вглядіє,

Навкруги вже потемніло, хоч іди вже навмання.

Ні пташини, ні тварини, навіть дуб вже закуняв,

Вже а ж так хотів заграти, що до ніченьки зоставсь.

Сумно він з трави піднявся та бандуру взяв,

На плече її закинув, та й до неба став:

«Ох же ж місяцю, ти свідок

знов з’явлюся від рання

запряжу в вуздечка пісню

й покорю я те дівча»

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі