Передуючи смерті

І часто так трапляється - ніщо не забувається,

І часто ми чекаємо на щось з глибин,

Та все ж, частіше не виходить, не трапляється,

Того, що ми чекали, ха, лиш крихта з домовин.

Померлих ще завчасно, ще до нових новин,

Померлих ще завчасно, ще до гірських вершин.

Нових вершин трясьця, клятих, нових вершин,

Та хай їм грець, забути, залишити серед тих глибин.

Й не так це сумно, коли було їх безліч,

Й не так це сумно, коли усі вони не ті.

Сумно лиш те, що було нізким,

Сумно лиш там, коли це були ті.