ДИВО НА СПАСА

Того літа яблука вродили нівроку, наче прагнули потішити господиню та віддячити їй за турботу. Одарка і справді з такою любов’ю білила навесні окорінок дерев у садку, гарно приспівуючи, щоб рясно вродили і цьогоріч.

Серпневий вранішній туман стелився духмяним лугом, далі городом, поважно переповзаючи через тин, і обіймав ще напівсонні яблуні вологою, шепочучи про те, що невдовзі їх колисатиме стиха вітер та підпікатиме сонце, від чого яблука ставали ще солодшими.

Одарка прокинулася рано, побігла до ставка, скинула довгу полотняну сорочку і, полохливо озираючись, шубовснула у воду. Водойма огорнула її вранішньою прохолодою, наплававшись досхочу, жінка повернула до берега. Аж тут побачила човен діда Юхима, що за очеретом безтурботно хитався на хвилях. Старий дрімав, тримаючи вудку, а риба наче відчувала його вранішній сон та оминала крючки. Над водоймою кружляли стрижі, поміж очеретом повільно крокувала руда чапля. Неподалік зграя крячок завзято пірнала, ловлячи дідову здобич. Юхим все куняв, а його бриль з висоти пташиного польоту нагадував велетенський поплавок, який стиха хитався на хвилях разом з хазяїном.

Одарка вийшла з води, одяглася та з насолодою потягнулася. Розплела русяву косу, аби швидше висохла, і попрямувала додому. Незабаром Яблучний спас, тож час назбирати яблук та спродати в районі на суботньому ярмарку.