4. Ярмарок
Відсахнувшись від спогадів, жінка затримала погляд на штахетах, які прилагодив Максим, важко зітхнула і зайшла в курник нагодувати птицю, випустила качок та гусей пастися, дістала з льоху корзини та заходилася збирати яблука. Обважнілі корзини важко було нести, тож Одарка поклала їх на лавку попід хатою та пішла позичати в сусідів коня з возом. Паламарчуки хворіли, тож попрохали Одарку спродати городину, як тут відмовиш?
Коли жінка нарешті потрапила на торжище, то людей там вже було повнісінько. Довелося певний час шукати місце, аби стати десь зі своїм товаром. Торгівля йшла жваво, тут можна було купити вишиванку на будь-який смак і вік, вишиті рушники, глиняний посуд та гончарні вироби, нові граблі та сапи, наче попереду не осінь, а весняні роботи... Одарчин погляд затримався на молотках і знову, згадавши Максима, всередині занило. Чому була такою непривітною з ним? Чому не подякувала як годиться за все, чим допоміг у дворі? Чому так легко його відпустила? У жінки голова йшла обертом від думок, проте опанувала себе та вирішила – поки не спродасть все, то додому зась.
Вже надвечір Одарка поверталася додому втомлена, проте задоволена. Спродати вдалося все, тепер лишень назбирати у дворі фруктів для освячення у храмі. Дорогою вона побачила дівчинку років десяти, яка трохи шкутильгала, тож запропонувала її хоч трохи підвезти. Та подякувала та охоче видерлася на воза.
– Як тобі ярмарок? – поцікавилося жінка.
– Сподобався, так багато всякої всячини, тільки-но… – дівчинка знітилася. – Мали ж приїхати артисти, я так чекала їхнього виступу, а мама мене додому відрядила.
– То, певно, є поважна причина для цього, – Одарці хотілося підтримати дівча.
– Так, батько Микола в нас хворіє, то треба за ним пригледіти, поки мама збере весь неспроданий крам та додому прийде. Та і як йому не хворіти, коли батьки весь час сваряться, мати все йому дорікає за якусь Одарку. А вже скільки часу минуло, як він її бачив востаннє…
– А ти з якого села будеш? – насторожилася жінка.
– Я – з Миронівки, там, біля дальнього озера, наша хата.
Одарка здригнулася, саме в Миронівку, подалі від стороннього ока, вибралися Наталка, Одарчина подруга, і Микола, коли побралися. Бо в селі після їхнього весілля дорікали Миколі, що покинув Одарку і оком не моргнув. Отже, нема щастя нині і Миколі після того, як подався шукати його в інші обійми. Так за роздумами і незчулася, як зосталася у возі одна, а донька Миколчина пішла собі додому.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!