Майстри

Вверх злетіла тая птиця,

Котру ненавидів весь світ.

Можливо, щастя — небилиця,

Але як же пахне його цвіт...

Всі ми, на жаль, раби системи,

Заточені в тісних світах.

Але навряд чи злії біси

Тримають душі в кайданках.

Так, не тіло і не мізки —

Все це обгортка, лушпина,

А саме душі — ті, нетлінні,

Що їх дарують небеса.

Невже немає вже поетів?

Нових писак, жвавих музик?

Не може бути, що митці

Повимирали геть усі!

Не вірю, друзі, це дурня!

Образа, наклеп, ще й брехня!

Бо кожен день спостерігаю,

Як нове мистецтво розквіта.

Нас роз'їдає життя постійно:

Когось за раз, когось повільно.

Та пишемо далі, крізь вітри, —

Вперті, незломлені майстри.

І до останнього пориву

Ми творимо для вас дива —

Чи нотою гарною, чи словом,

Чи пензлем у фарбі, чи пером…