Метелик

Я летів, як метелик на світло,

Ти була мені сонцем в імлі.

Не питав, чи безпечно, чи вірно —

Просто вірив у крила свої.

Твої очі — вогонь у ночі,

Я пірнаю у них, мов у бурю.

Я обожнював твої очі,

І вуста, що шептали: «Люблю».

Ти сміялась, як вітер у травах,

Я ловив кожен подих нічній.

Та любов не завжди ніжна справа,

І не кожен політ — неземній.

Я горів, не кричав, не тікав,

Бо вогонь твій був наче мед.

Та згоріле крило — а я мріяв,

Що кохання попереду жде.

Метелик на світло летить —

Не знає, що світло пече.

Так серце в коханні болить,

Якщо воно стає нічим.

Я палко любив — і ось я згорів,

Та я не шкодую ні дня.

Бо в цьому мій був прекрасний порив,

І він не лишився дарма.

Ти пішла, не озирнувшись навіть,

Залишив лиш тіні моїх мрій.

І тепер щоранку мляво,

Я впадаю в безнадії.

Я шукав тебе у вогнях,

У вітринах, снах, словах.

Та лиш тінь твоя у днях —

Ниють шрами на руках.

Може, знов злетить метелик,

Знову обпалить крило.

То кохання — м'яко стелить,

Жалить боляче воно.