Мене утішать тільки зорепади

Сніжинки в'ються за вікном,

Мороз малює дивні візерунки,

А ти, байдуже, день за днем

На мене дивишся як на пустушки.

Наче стілець я чи диван,

Пилинка на дрібниці зайвій,

А я благаю - хоч би раз

Ти не пройди як ворог давній.

Очима тільки посміхнися ти мені,

Хвилини бути поруч не посміючи,

Я тільки зрідка уві сні

В коханні зізнаюсь тобі бліднуючи.

А ти йдеш повз мене крізь туман,

І не зупиниш крок, не глянеш вслід.

Я наче тінь, забута проміж мрій,

Та серце б’ється, наче дикий звір.

А ми колись же були разом, мила,

І милувались дивним зорепадом,

Ти наче все відкинула, забула,

Невже ніколи ми не будемо вже разом?

Я не молю, не кличу — просто жду,

Що ти колись озирнешся назад.

І в тиші, де не чути вже війну,

Згадаєш дивний зорепад.

А ти проходиш все за разом раз,

Уваги не звертаючи як завжди,

Якщо настане вічна ніч,

Мене утішать тільки зорепади.

...

А ти проходиш все за разом раз,

Уваги не звертаючи як завжди,

Нехай скоріш настане вічна ніч,

Мене утішать дивні зорепади.