Він приходив до неї у сни

Він приходив до неї у сни ,

Він дивився їй в втомлені очі,

Так минали і дні ,і роки,

Але сни не минали пророчі.

Він приходив до неї у сни ,

Там тримав її зболені руки,

Хоч важкі наставали часи,

Хоч достатньо були вже розпуки,

Все одно він з'являвся у снах,

Все одно зустрічав в тому світі,

Тільки там було справжнє життя,

Тільки там можна справді радіти ,

Не існує його вже давно,

Залишилися тільки світлини,

І востаннє ті були разом,

Восени, непогожої днини.

Розривалося небо з дощу,

Десь гойдалися голі дерева,

І ніхто не чув того плачу,

В кожного своя ж бо була проблема .

Розвивалася криком луна,

Говорила про вбивчу утрату,

Говорила ,що жодна душа,

Не уміла так щиро кохати.

На дорозі, поблизу осик,

Закінчилось іще не почавшись,

Те життя яке мали пройти,

Разом в радості й горі зроставши.

Закінчилось й минуло воно,

Не проклавши в майбутнє ні сліду,

І дівча буде жити за двох,

Буде жити за того хлопчину.

Як летітимуть довгі літа,

Час побої усі залікує,

Залишиться лиш згадка одна,

А кохання неначе й не було.

Він і потім прийде в її сни,

Щоб не дати їй час той забути,

Щоб у серці своїм крізь роки,

Та несла хлопця мрію ще бути.

Та несла мрію жити й творить,

Жити довго , без смутку й спочину,

Не лічити ні дні ,ні роки,

І створити щасливу родину.

Мрії ті не здійснились були,

І тепер та ж красива дівчина,

Все плекає ті мрії й часи,

Які якось плекала її половина.

Половинки вже тої нема,

Але мрії й бажання зостались,

Залишились забуті слова,

Й споминання , що в сни закрадались.