Лети

Дійшов до крапки. Падаєш у прірву,

Де час застиг, мов мокре полотно.

Я допоможу — зсуну клин та вирву

І викину це вицвіле сукно.

Летиш униз крізь зоряні тенета,

Повз хмари-губки, що вбирають звук.

Свистить повітря, наче фальш кларнета —

Я поряд. Заберу частину мук.

Навколо простір гусне, мов чорнило,

І осідає темряви нагар.

Падіння крутить, вивертає крила —

Собі на плечі скину цей тягар.

Легені рвуться. Подих. Дно все ближче,

Покрите скелями із гиблих снів.

Невпинно тягне кам'янисте днище —

Впіймаю й вирву страх, що криком зрів.

Та дно — не пастка, а міцна пружина,

Яку стискали роки самоти.

Торкнувшись дна, злетиш немов пір’їна —

Я крила дам свої... Бери. Лети.

29 вересня 2026 р.