Вечір з вином
0003
Сидів я якось в барі, як завжди випиваю... твоя душа, моя рідна, схожа на янгола крила. Білий відтінок — сніг, политий вином... розум мій затуманився знов. Руки як у графа, аристократичні твої, голос нагадував арфу, а ти богиня вічної краси. Кохав тебе за те світло, у кінці темряви, як завжди освітлюючи кохання шляхи.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
⋯