Світ Анзо.

Ніч минала тихо, а створіння поринуло в глибокий сон. Уві сні він почув якийсь таємничий голос, який сказав йому лише одну фразу:

— Ти великий молодець.

На світанку я прокинувся достатньо різко — я весь вібрував і не розумів чому. Гарчалка все бурчала та просила запхати щось до кусалки. Я побрів до вже знайомої височілки, на якій були висюльки. Побачивши їх, гарчалка заволала ще сильніше! Цього разу висюльок було багато й знизу. Напхавши кусалку так, щоб гарчалка замовкла, і вклонившись височилці, я побрів далі.

Неподалік я побачив рохкалку, але цього разу вона мене не помітила.

Я йшов крізь ці патики — саме так я назвав ці маленькі височілки. Одна з таких мене вкусила. Було неприємно, і я подумав: «А якщо в мене буде такий патик, я зможу зробити так само неприємно рохкалці!».

Я взяв хапалками один патик, і всередині мене ніби почало щось переповнювати — рохкалка вже не так мене жахала. Я назвав цей патик штрикалкою, бо коли торкався його кінця, він штрикав і робив неприємно.

Зі штрикалкою та новим почуттям усередині я попрямував далі.

Поблукавши між височілками, я почув своїми слухалками якийсь дивний звук — не схожий на рохкалку та все, що я чув раніше. Вхопивши міцніше штрикалку, я помчав на своїх ступаках так, ніби мене щось туди штовхало. Я зрозумів, що звук стає гучнішим, якщо я рухаюся туди, де Сліпилка.

Прибігши до місця, звідки йшов звук, я помітив щось дивне — якесь здоровенне створіння, схоже на мене. Воно мало стільки ж хапалок та ступаків, нюхалку та все інше. Тільки дещо було не так: воно було великим і якимось блідим, шкіра не така, як у мене, між ніг немає тієї штуки, що в мене, і на тілі якісь кілька дивних висюльок. «Воно хотіло їх з'їсти?» — задумався я.

Як раптом вискочила рохкалка! Не знаю чому, але тіло рухалося саме, і я вискочив прямісінько перед рохкалкою та наставив штрикалку. Вже за мить рохкалка зупинилася й видала звук, який робив неприємно слухалкам.

Я повернувся до цього дивного створіння й сказав:

— Лізь на височілку!

Воно замість того, щоб мене послухати, просто побігло кудись.

Рохкалка припинила рухатися. «Хм, чому?» — задумався я. Оглянувши рохкалку, я зрозумів, що з неї витікає якась дивна рідина. Схоже, якщо ця тепла рідина витікає, то рохкалка припиняє рухатися. Я задумався: а якщо з мене буде текти ця рідина, я теж припиню рухатися?

Я забрав свою штрикалку й чекав, чи почне рухатися рохкалка, але рухатися вона так і не почала.

Слухалки вловили звук — хтось наближається. Я заховався за патиками й чекав, що зараз з'явиться. Це було те дивне створіння, схоже на мене, але воно було не одне! Вони почали щось робитиза допомогою каменя з рохкалкою — почали пхати до кусалки частини рохкалки. Я задумався: «А що, у них гарчалка теж просить запхати щось до кусалки?».

За деякий час вони здерли з рохкалки її шкуру... «Шкура» — смішне слово якесь, але чомусь вони його теж так називали.

Ці дивні створіння кудись пішли. Я вирішив за ними прослідкувати. Вони привели мене до величезної височілки, а довкола неї було ще декілька створінь — я прозвав їх «довгані». Вони якісь дивні, жахаються всього... «Можливо, це через це, в них така бліда шкіра?» — задумався я.

Поспостерігавши за ними, я зрозумів, що деякі з довганів ходять одягнені в шкури. Я не розумів, чому в них майже у всіх однаково між ніг чогось не вистачає, а спереду висять якісь висюльки. І тільки один біля тієї великої височілки не мав висюльок, і між ніг у нього була така ж штука, як і в мене.

Довгані дивні — це я точно зрозумів під час спостереження. І, схоже, вони теж дають назви всьому. Але на кусалку вони кажуть якось дивно — «рот». Якась коротка назва...

Ще трохи поспостерігавши, я помітив, що Сліпилка вже починає ховатися, а це означає, що скоро темнілки нічого не побачать. Я вирішив залізти на височілку, і коли вмостився зручніше, темнілки самі закрилися.

Вночі знову з'явився цей голос. Він сказав лише:

— Захисти їх.

Темнілки відкрилися, але я не розумів, що означає це слово, яке лунало в голові вночі. Я намагався збагнути, звідки знаю це слово, та відповіді не було. Я смакував його, повторюючи знову й знову: «Захисти... Захисти...».

Але мої роздуми перервала гарчалка — вона знову вимагала, щоб я запхав щось до кусалки. Я повільно спустився й поглянув на довганів: вони всі лежали із закритими темнілками.

Я попрямував на пошуки того, чим можна заспокоїти гарчалку. І знову натрапив на те дивне створіння із шістьма кінцівками, але воно мене не помітило. Я придивився й побачив, що в нього на макітрі ростуть патики. «Якщо ті довгані пхали частини рохкалки до рота, то й я можу так робити?» — подумав я. І тут до мене дійшло: ось чому, коли я побачив це створіння вперше, мені так захотілося запхати його до кусалки!

Не довго думаючи, я кинувся на істоту, тримаючи попереду штрикалку. За мить я проткнув створіння — воно видало звук і впало. Всередині мене щось гупало так сильно... Але це було геть не схоже на жах.

Рідина почала текти швидше з тіла цього Роганя — саме таку назву я дав цьому створінню. Темнілки Роганя закрилися, і він припинив рухатися.

Я спробував запхати до кусалки ступак створіння, але воно виявилося геть несмачним, та ще й у кусалці настрягали якісь штуки, які я потім довго звідти витягував. Тоді я згадав, що робили з рохкалкою ті довгані: узяв камінь, який робив неприємно, і почав розбирати Роганя на шматки.

Шматками було набагато зручніше напихати кусалку!

Заспокоївши гарчалку, я вирішив зробити те, що й довгані, — натягнути на себе шкуру. Вона була неприємною та вологою, тому я вирішив зняти її й почекати, поки шкура висохне.

Я взяв частину Роганя з собою та побрів до поселення довганів.

Прийшовши туди, я побачив, що довгані займаються своїми справами. Вони носили висюльки. «Схоже, вони знайшли ту височілку, на якій є висюльки», — подумав я.

Побачивши, як вони почепили на патик шкуру рохкалки, я зробив так само зі шкурою Роганя.

Раптом мої слухалки вловили якийсь дивний звук... Щось наближається!