Світ Анзо.

Хутко вибравшись на височілку, я вирішив спостерігати, що це наближається. Зачекавши трохи, побачив кілька істот, ні на що не схожих з тими, яких я бачив раніше. Створіння мали кілька ступаків, морда витягнута, кусалка велика. Їх було багацько — як висюльок на височілці.

Довгані теж помітили, що наближається щось. Той довгань, що сидів біля великої височілки, підвівся, взяв якусь дивну штрикалку й побіг назустріч цим новим для мене створінням. Довгань почав робити неприємно цим істотам. Я назвав його штрикалку гепалкою, бо він нею добряче гепав. Створінь я назвав кусаками через те, що вони всіх хотіли запхати собі до рота.

Декілька довганів опинилися на землі, і кусаки почали пхати їх собі до кусалки. Багато тієї рідини витекло з довганів, але той із гепалкою прогнав кусак. Та довганів стало менше.

Спустившись донизу, я вирішив поспостерігати ближче. З їхніх темнілок текло щось, і вони видавали якісь звуки. Значення всього цього я не розумів. Трохи пізніше довгані почали робити штрикалками якісь ями, а потім клали туди довганів, які вже не рухалися. Мені стало цікаво: чому? Довгані що — несмачні? Але ж кусаки їх пхали собі до рота! Дивно це якось. Ці думки не давали мені спокою.

Поспостерігавши за довганями, я зрозумів, що вони називають того з гепалкою «Вождем». Дивне слово... Напевно, він якийсь важливий для довганів. Можливо, тому, що він відігнав кусак?

Я продовжував спостерігати за довганями ще кілька днів. І одного дня побачив дивну річ: їхній вождь ліг на одного довганя, і вони почали видавати дивні звуки, ніби робили одне одному неприємно.

За цей час шкура Роганя висохла, і я натягнув її на себе. Я швидко зрозумів: якщо натягти шкуру, я більше не вібрую вночі. Я назвав це просто — натягалка.

За деякий час я помітив: коли бачу довганя без натягалки, якось дивно себе відчуваю — раніше я цього не відчував. Кілька разів зустрічав довганів, які блукали між височілок, але коли ми зустрічалися, вони відразу тікали. Мене це дивувало, але згодом я вирішив просто не потрапляти їм на темнілки.

Одного разу я відчув нове почуття: мені хотілося чогось, моя кусалка боліла й на дотик була дуже сухою. Я не розумів, як це припинити. Як раптом натрапив на журчалку — саме так я назвав цю холодну вологу штуку. Тіло саме по собі почало тягнутися до неї. Я встромив у журчалку свою морду, і тіло ніби само знало, що робити: я напхав повну гарчалку рідиною, аж вона стала більшою! Кусалка знову стала нормальною й більше не боліла. Це відчуття я назвав спрагою.

Того ж дня з неба вперше почало падати щось вологе, а вгорі щось гриміло та блискало. Жах охоплював мене все сильніше, я сидів під височілкою, і все тіло вібрувало. Коли гримати припинило, я зрозумів, що під височілкою рідина згори майже не потрапляє на мене. Я почав думати: а що як я зроблю щось схоже на височілку, аби сховатися від гримілки?

Я довго намагався зробити щось, під чим можна було б заховатися. Назбирав патиків, встромив їх у землю, а зверху вкрив шкурами Роганів, на яких нападав. Так я зробив ховалку, і дійсно — волога згори мені більше не заважала!

Я розмістився подалі від поселення довганів, щоб не жахати їх. Саме так я назвав місце, де вони знаходилися. Назва з'явилася в моїй морді сама — Поселення.

Я вирішив перевірити, що з довганями. Побачив, що майже нічого не змінилося: вони так і сплять просто на землі. Хіба що їх стало ще менше з минулого разу, коли я тут був. А той вождь із гепалкою все так само сидів під великою височілкою.

Одного дня я, як зазвичай, прийшов поспостерігати за довганями й помітив, що вони кудись усі пішли, але їхні речі лишилися. Я не розумів, чому вони пішли та куди. Не знаю чому, але вирішив зробити їм таку ж ховалку, як зробив собі: зібравши досить великі патики, встромив їх у землю та взяв шкури, які довгані сушили, і поклав їх нагору. Потім заховався на височілці й вирішив поспостерігати, що довгані будуть робити.

Зачекавши трохи, довгані повернулися до поселення й завмерли. Їхній вождь вивчав ховалку, яку я збудував, і зазирнув усередину. Інші довгані теж почали вивчати ховалку, а один навіть заліз усередину! Але як тільки він це зробив, вождь видав гучний звук, і той довгань виліз звідти. А потім вождь почав бити гепалкою по ховалці, поки не розтрощив її повністю.

Я не розумів, чому він це зробив, але сидів і спостерігав. Один із довганів почав озиратися довкола. Цей довгань був дивним не тільки тому, що не дивився, що робить вождь, а ще й тим, що в нього було хутро дивного кольору — я не знав, із чим його порівняти. Однієї миті цей дивний довгань завмер — ніби побачив своїми темнілками мене на височілці! Але він нічого не робив, тільки дивився. Я завмер і не рухався зовсім.

Потім довгані порозбрідалися й поскладали висюльки на купу. Схоже, вони ходили по них, але це вперше з ними ходив вождь, і це було дивно. Ще трохи поспостерігавши за довганями, я почав спускатися з височілки, як раптом почув, що щось наближається з боку патиків. Я завмер на місці.

Переді мною стояв той дивний довгань. Він дивився на мене своїми темнілками й тримав у хапалках висюльки. Потім поклав їх на землю й відійшов назад. Я взяв штрикалку й обережно підійшов до цих висюльок, підняв одну й помчав геть до своєї ховалки. Якесь дивне почуття було всередині — щось схоже на жах, але це був не він. Я не розумів, що це таке.

Діставшись ховалки, нарешті відчув, як це дивне почуття зникло й звільнило місце для роздумів. Сидячи в ховалці, я почав замислюватися: звідки в голові беруться ці слова в моїй морді? Чому я знаю ці слова — «хутро», «земля» та інші? Я знаю, звідки беруться слова «хапалка», «височілка», «довгань» і так далі, але інші слова ніби самі собою з'являються...

З цими думками я поринув у сон.