Кошмар (1)

1.

І бачив я страшний, несвітський сон,

аж самописка випадає з рук:

немовби через води та вогонь

іде на мене Карманьйола Саможук.

Залізні груди хвиля підійма

горами, як сказав поет;

і в ікла, що гостріші від серпа,

затиснено кривавий партбілєт.

Копилиться фарбована губа,

дзвенять у неї нігті накладні.

І молотками вишита габа

та вершниками на блідім коні.

Жалібний марш одразу та гопак,

що склав для мене Фредерік Шопен,

оркестра грає на зловіщий знак,

що настає мені останній день.

І в небі, що з’їжджає набакир,

тріщить од вітру домотканий стяг;

і йде за нею семиглавий звір

і привиди Європи в постолах...

І свідчили слова пророчі книг,

що далі буде торба та тюрма...

І смикнувся заскочений Хома,

але тікати не було доріг.