Темна вода
Три дні він не виходив і не відкривав дверей. Спочатку в двері хтось дзвонив. Потім кілька разів телефонувала Оля - він не брав слухавку. Ще дзвонив слідчий - довелось відповідати і казати щось про те, що захворів і не виходить з дому.
“У мене ковід, дуже погано почуваюсь. З’явлюсь як тільки зможу” Написав він в робочий чат, котрий розривало від повідомлень про жахливу смерть Віктора.
Три дні істота не відходила від нього – тулилась і терлась мов кошеня. Вона знову стала подібна на людину, ось тільки очі… Як він раніше не помітив? Вдень він поїв її чаєм з печивом. Вночі вона вмощувалась біля ліжка, клала голову на край матраса і дивилась на нього. А Макс лежав, заплющивши очі й вдавав, що спить.
Під ранок четвертого дня, так і не змігши заснути, хлопець піднявся і пошкутильгав до виходу.
– Йдем гуляти. – сказав він істоті.
Нога все ще боліла і він пересувався повільно й незграбно. На вулиці було тихо. Поодинокі дрібні сніжинки виблискували в морозному повітрі. Максим кульгав вулицею, істота, кутаючись в його светер, прямувала за ним.
– Хооолодно – Скрипуче протягнула вона, торкаючись його руки.
– Ще трохи, потерпи. Буде цікаво.
Вони прямували до ставка, що знаходився в кількох кварталах від Максимового дому. Крига під ногами хлопця загрозливо скрипнула, проте він сподівався, що після чотирьох діб морозу, вона достатньо товста, щоб витримати його вагу. Максим вів істоту на інший край озерця, де рибалки щозими прорубали ополонки і ловили рибу. Його завжди дивувало, що можна було зловити в цій калюжі…
Хлопець опустився на коліна перед однією з прорубаних дірок. Тонке скельце льоду в ополонці тріснуло під його руками.
– Ходи сюди, дивись!
Дівчина стала навколішки біля нього і заглянула в темну воду. Максим, схопив її й щосили жбурнув у ополонку. Тонкі руки відчайдушно засмикались, намагаючись вхопитись за слизький лід, але Макс міцно тримав її тіло під водою. Адреналін додавав сил, серце гупало як скажене і віддавало відлунням у вухах. Нарешті істота затихла, Максим витяг задубілі руки з води і побачив, як її тіло повільно опускається під воду. Великі зелені очі з подивом дивились на нього.
Хлопець загорнув жменю снігу і приклав його до обличчя. Потім поволі піднявся й тихенько наспівуючи собі під ніс, пошкандибав до берега, на котрий вже падали перші промені холодного зимового сонця.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!