***

Доку, дай мені пігулку, щоб не бачити сни.

Дай мені хоч щось, щоб нарешті заснути.

Щоб врешті-решт викинути все з голови,

І на новій мапі прокласти нові маршрути.

Я хочу спати й не бачити будь-які сни,

Прокидатися вдома із нею у ліжку.

Я хочу відчути запах нової весни,

І не битись щоночі головою об стінку.

Я ненавиджу червоний колір і будь-який дощ.

Я ненавиджу все, що має запах заліза.

Досить знущатись. Дай мені вже хоч щось,

Поки мене не розмотало об стіни.

О другій ночі на стелі я пишу імена,

Та більшість із них просто не пам’ятаю.

Подивись за вікно, прийшла вже п’ята зима,

А із них вже ніхто не налляє гарячого чаю.

Я просто забувся, як смакує кава із нею,

Коли вона сидить навпроти мене на кухні.

Доку, я пам’ятаю її сукню, таку коротеньку...

Але ж чому мені все це зараз здається брехнею?