за кавою в негоду...

а небо дивиться в море.

море вдихає землю.

сонце випарює море.

між морем і небом чайки

і ластівки галасливі.

в лісах і у джунглях звіри

дикі, страшні й милі.

у шумних річках і в озерах

плескається весело риба.

в пустелях піски й спека.

і вітер піскові бурі

здіймає стіною в небо.

і люди ховаються в мушлі -

в безпечні міцні фортеці -

і їх землетруси хитають,

розхитують у руїни,

які здіймає торнадо,

цунамі знесе у море

разом із людьми у мушлі.

печалі лунатимуть в небо,

крики потонуть у водах.

птахи у леті вітрами

збиті,

спадають градом

над джунглями та лісами,

які в буреломах стогнуть,

гинуть у путах ліанних.

і виверження вулкана

попіл кидає в простір,

спливає лавою в море -

острів будує, берег,

життя на землі, майбутнє.

там люди сховаються в мушлі -

в природі бо всі молюски,

базару пташиного гідні

і протилежні звірам

диким, страшним і милим.

...так думалося з утоми

в кафе у затишній тиші

за філіжанкою кави.

краплі дощу збігали

по склу вітринному криво -

наче виводили карту

безліч річищ у море.