Баляда про часу скороминущі риски

Минуло кілька, начебто, хвилин

і де Платон? Вже не кажу Єгова?

Часопис де, називаний “Основа”,

що тут же на ослінчику поклав?

Мене заскочив наглий часу плин.

У благоденственнім і мирнім пребиванні

неначе дон Жуан - на дону Ганну

я на життя глибкий дивився став

і де вони, медові скиби тиші?

Реве та стогне гельзин океан.

Де маяв оксамит і цвів бакан

нога крокує в чоботі керзовім.

Мигнувши, зникло враз, і стало іншим,

скипівши, мов газирана вода.

Те, що було, здається, навсігда

змінилося зсередини й назовні.

Куди пливу на повені годин,

мов річкою спливаючі хлібчата?

Жінки довкола, де були дівчата.

Де кучері, там боса голова.

І стирлувалися слова слова слова

у скаженілім юрмищі поспільнім,

перетворилися дерева на вугілля й

смолисте сочиво - на стриманий бурштин.