Меланхолія

Моя батарейка десь прикута.

Напевно дощ розмочив її,а вітер відправив.

Я не знаю куди, та можу здогадатись,

наскільки важко буде далі.

Між картками та грошима вона завжди обирала мене.

Між новими ліками і мною,обирала те,що хочу і думаю Я.

Це була моя сила волі, це було те,що змушувало мене підніматись щодня.

Мені соромно, та я не допомагала їй належним чином.

Я змушувала себе падати, а вона далі і далі тягла.

У цій історії я поганка і на краще,що вона назавжди втікла.

Та я досі сумую за нею, іноді імітую її впертість.

А іноді дуже сварюся на неї.

Але подумки і тільки трішки, бо на її місці,я б вже давно вибрала ті нещасні та важкі ліки...