На мотив "Вавiлону"

Та й вже,

як то сказав Бубела.

Пірнасті комунарики летять,

дудукаючи в труби тарантелу,

і тільки залишається чекать

гірких подій останнє

розгортання,

яке відоме нам заздалегідь.

Зоря у небі спалахне й розтане

зоря дрібна розтане та мигне

і згасне, мов піщина в колбі.

немов піщина жалюгідна.

Та за мить,

усе що досі міниться й болить

не буде більше та піде до Пана,

безвидну землю залишивши на воді

без кола рятівного.

На дорогу

нам хочеться, далеку, як і решта,

аби кінець -

кукУ мені нарешті -

і видиво криваве Курукшетри.

Такий собі позаторішній герць.

Таке-бо вештання чуже межи століть

не те що вдягнене, але не зовсім голе -

якщо є мить,

тоді питаю - де ж ти? -

де на землі влягає льодовий

щит із прорубаним хрестом –

мов океаном -

і плеще

у безодню водохрещі,

і тільки серце висне на краю.