Сумовите верещання

Добродії,

я помираю й гину.

Я написав нечувану картину

але мене вже

інший чоловік

паскудно випередив,

тоте змалювавши

і десять раз на сотбісі продавши

назвав моє творіння

"Крик".

Такий-то я, ви

бачте, неборак.

Ніщо не йде,

чому ж усе не так?

Хіба ж то ми усі не божі люди,

що нас образив тут і схарапудив

хтознаколизапам'ятний мудак?

Є в мене камера,

є в мене об'єктив.

Я ладен вас

знімати на мотив

настільки щастя,

скільки накрутив,

нехай мені паскудно та противно.

А це - воно ще каже - суб'єктивно.

Пішов у місто -

місто сколотив.

Кінотеатер "Київ", матка-боска.

Де ти похований був, дядько Феодосій?

Куди я, допитАючи, ходив?..

Але нехай воно святе було чи темне,

куди нема коли напевне відійти

або коли сховатися таємно,

ба не спрацьовують

які б іще

гвинти.

Перехрестився, а він каже

в інший бік.

Пішов у храм, але там

грали Палестріну.

Дзвонив Юрку -

від'їхав

в Палестину.

І так собі життя -

ні смик ні брик.

Але нехай воно святе було чи темне,

куди нема сховатися даремно,

нема куди напевно відійти.

А він мене питає

скілько врем'я,

то я сказав що

десять без п'яти.