Мавка

Коли мавка нарешті пішла до себе в ліс, хлопець швидким кроком побіг до села. Тільки там він зрозумів, що вже у безпеці й смерть від рук лісного духа його оминула. Але домовленість з тією нявкою наводила страх. Хлопчина знав, що бовкнув величезну дурість, його батько зовсім не священник. Але самого хлопця священник не послухає, треба буде батькової підтримки. Та не все так просто: його батьки ненавидять кожною частинкою душі всіх істот, що живуть в тому лісі. Через неймовірну кількість духів те місце назвали проклятим.

Ось він вже перед оселею батька та матері. Крок, кілька слів і все закінчилось. Але як важко йому далася та дрібка звуків…

— Який улов? — промовив батько, щойно хлопець відчинив двері.

— Ніякий... Риба не клює, — збрехав син.

Батько лиш похитав головою, мовляв, який хлопець нездара, і пішов далі працювати в ковальні. Його тато — єдиний коваль в селі та найкращий у цій справі. Бувало, що до нього звертались князі, щоб той викував для них неповторну зброю, найміцніші обладунки та найцінніші прикраси. Мати ж у нього проста домогосподарка, він, син, відповідає за все інше. Наприклад, дрова, риба, полювання.

Мама вийшла з кухні та лагідно поглянула на хлопця, запрошуючи до столу. «Що ж, напевно, розмову відкладу на пізніше», — майнуло в голові у хлопчини, коли сідав за стіл, накритий тарілками з варениками. Смачно повечерявши, він пішов шукати батька, хоча знав, що той відповість.

— Батьку?... — він якраз перепочивав між своєю роботою.

— Що? Кажи швидко, я зайнятий, — відрізав чоловік.

Хлопець коротко переповів всю ситуацію. Судячи з лиця слухача, можна очікувати найгіршого. Вкінці хлопчина вже почав сумніватись, чи залишиться він в живих.

— Мавка, говориш, сину? — після розповіді промовив тато. — Ні в якому разі. Ти знаєш, скількох вона хлопців погубила з села?

— Батьку, ну будь ласка, тоді вона зникне нарешті.

— Ти вже чув, що я сказав, — батько взяв до рук сокиру.

— А це навіщо вам? — зі страхом мовив син, починаючи відступати.

— Я знаю, як її убити.

Він подався до виходу. Відмовляти батька хлопець не міг, бо виставлять за двері. Та й мавка йому вже і так дошкулила, але щось всередині не давало змиритись з тим, що батько забере її життя... Чи то страх, що мавка вб’є всю сім’ю за недотриману домовленість, чи то жаль — йому було невідомо.

Він ще деякий час стояв у дверях та дивився на батька, що з сокирою пішов у бік села. Напевне, збирає собі команду, щоб потім напасти на мавку. У неї не було шансів. Десь всередині хлопець це розумів, але все одно надіявся, що вона врятується. Все ж таки мавки не дурні істоти.

Раптом в голові промайнула безглузда ідея. Неймовірно безглузда, але могла спрацювати. Треба було попередити мавку, але прийти завтра на те місце було ризиковано. Або могло бути запізно, або вона уб’є хлопця на місці. Тож він швидко сів за стіл, дістав папірець, взяв найближчу книгу та почав перемальовувати букви.

Хлопець не дуже знав науку письма, але місцевий дяк його трохи навчив чогось. Цих знань виявилось достатньо, щоб залишити послання. Закінчивши, він вибіг з дому, озираючись, щоб ніхто не простежив за ним. Мати гукнула до нього, мовляв, куди він зібрався, але син це проігнорував. З максимальною швидкістю він дійшов до пенька, де мав наступного дня зустрітись з мавкою, та залишив там папірець.

Тепер лишень надіятись, що мавки вміють читати.