Друзі назавжди

Наче сповіді, Леся очікувала чергової ночі. Випила гарячого молока з медом, щоб краще спати, лишень стрілка завмерла на «9:30», вона застрибнула в ліжко. Повертілася між подушками й все ж заснула.
Ашу не прийшов. Снилися їй Різдвяні ялинки, фіолетові єдинороги, ошатні панянки, купа незнайомих людей. Та Ашу серед них не було.
Прокинулася від жахливого відчуття втрати, що стискало груди. 
У кімнаті було темно й спокійно. Жодного руху, лише світло від фар автомобілів ковзало темними стінами. Жодних тіней. Ніхто не дивився з темного кутка. Ашу покинув цей світ і забрав Бабау з собою. І ніякий вона не ойеронавт. 
 
У школі Леся весь час клювала носом, не звертала уваги на однокласників. Сюзанна, Інга та Іра вже не чіплялася на перервах. Коли дівчата проходили повз її парти, Сюзанна трохи сповільнила крок і глянула на Лесю. Вони обмінялися поглядом і в очах Сюзанни було питання й розуміння. Дівчина обережно хитнула головою, а тоді швиденько вискочила за двері. Невже вона запам’ятала що сталося? 
Леся знала, тепер їй не було чого боятися, однак у душі панувало дивне спустошення. Вона подолала страх, безперечно, проте сплатила жахливу ціну, вона втратила друга. 
Перерва пролетіла, наче її й не було, задзеленчав дзвоник. У кімнату ввійшла Олена Степанівна. Класна керівниця поплескала в долоні. 
— Діти, прошу вашої уваги!… 
Леся байдуже гортала соціальну мережу під партою. Сховавши навушник під волоссям. Настрою на нові несподіванки вже не було. 
Класом ходили хвилі перешіптування, смішки й жартики. А тоді, якось несподівано всі затихли. 
Хтось зупинився навпроти її парти, відкидаючи дивну густу тінь на порожнє місце. Леся звела погляд. 
— Привіт, мене звати Артур. Можна, я присяду поруч? 
***
 
Ілюстрація від Міла Костриця https://arkush.net/user/61

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.