Поет читав свої вірші…

Поет читав свої вірші – натхненно та з пафосом, щиро та зворушливо. Йому хотілося робити це у красивому місці. Вірші були прекрасні. Він читав їх у парку. У кронах дерев щебетали пташки, цвірінькали та раділи теплому дню. Але вони не розуміли поета і нічого йому не відповіли.

Поет читав свої вірші на мосту, дивлячись на річку. Тут теж було красиво. Рибки плавали у воді під мостом. Вони теж не зрозуміли поета і нічого не відповіли йому. Лише хмари так само пливли по небу.

Поет читав свої вірші на людному перехресті. Хотів донести свою творчість багатьом людям. Перехожі не крутили пальцями біля скроні – просто здивовано оберталися і теж нічого не говорили.

Поет читав свої вірші в черзі у продуктовому магазині. І тут його не стали слухати, а тільки оберталися з тими ж здивованими поглядами.

Поет читав свої вірші в іншій черзі – біля кабінету лікаря в поліклініці. Тут його ввічливо попросили помовчати, пацієнтам і медикам була потрібна тиша.

І ось, нарешті, поет знайшов групу людей, які уважно слухали та зацікавлено дивилися на одну людину, яка читала вірші. Наш поет і тут прочитав свої твори.

І його почули, захопилися, просили прочитати ще, ставили питання. І він, своєю чергою, запитав... себе: «Навіщо я читав вірші пташкам? Адже вони зрозуміти мене не могли...»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.