Місто химороді

Добрий вечір, колего! Прочитала ваше оповідання. Гарна ідея, але втілення кульгає на всі ноги. Я зрозуміла ваш потяг до поетики. Але «серпанок тиші» ввів мене в ступор. Поясніть, будь ласка, як це і що це? «Миттю чкурнув» це таке собі масло масляне)) Далі – запах шахти? На щастя чи на жаль, я не знаю як пахне шахта ліфта. Найчастіше, якщо ліфт радянських часів, з неї тхне мишами/щурами й котячою сечею. Потім з’являється запах паркету. Навіть якщо уявити, що з квартир ним пахне… то це як? Паркет щойно вкритий лаком або натертий мастикою, або цвілий? Це теж дивно. А може ви мали на увазі, що у Тараса є надздібності й він розрізнює чи відчуває запахи? То чому він протягом всього детективу ці здібності не використовує? Далі пішла якась чортівня)) Домовик, дух, дідько, дядько, квартирник, коридорник… Я чесно намагалася продертися крізь них, але дарма. Синоніми постійно перемішувалися і дуже складно було зрозуміти хто є хто й приходилося два-три рази перечитувати одне речення. Окей, починається найцікавіше – огляд кімнати. Кімната майже стерильна. Хіба це дозволяє провести огляд без зайвої обережності? Якби там панував гармидер, то я б це зрозуміла. А так, не погоджуся з вами. Диявол криється в деталях, еге ж? В розгардіяші є своя родзинка – можна не боятися на щось наступити, зачепити або навіть непомітно поцупити, наприклад, уліку, яка б вказувала на злочинця. В стерильній кімнаті навпаки, не наслідити дуже важко, бо це одразу впадатиме в очі. Дуже дивний у вас знатник, замість того, щоб брати в руки ситуацію, нею керують домовики. Й іноді здавалося, що їм начхати на Тараса, бо ставляться до нього як до порожнього місця. І, до речі, не зрозуміло з ким спілкується Тарас – з домовиками чи з людьми? Бо якщо Святвечір, то де веселощі? Гості та родичі, які носять вечерю та й самі мешканці будинку де? Так, я помітила у кінці згадку про комендантську годину, але навіть у моєму прифронтовому місті лунав сміх і співали колядки. Йдемо далі. І тут – справжня знахідка, з якої треба було починати історію. Тарас – новачок. Я так розумію, що це його перша справа, так? А що він при цьому відчуває? Цього аж нічого немає! Так, звичайно, він корчить з себе знавця, великого детектива, а насправді постійно вагається, хвилюється. Ви втратили внутрішній конфлікт. А це було б цікаво! Тунель і зустріч з потерчам. Ви впевнені у тому, що серед бруду його сорочка місцями поблискує первісною білизною? Виглядає досить абсурдно. «Розтиснув кулак у долоню» – досить просто «розтиснув кулак». «Подорож усього у кілометр»… А як він це визначив? Компаса у нього нема. Крокоміра також. Голуби, миші й коти запросто співіснують на одній території. І дивного в цьому аж нічого немає. Навіть закономірно)) Невже зустріч з потерчам для знатника така жахлива? Якщо вірити міфам, то варто лишень кинути їм хустку і дати ім’я, щоб знешкодити його. А тут якийсь недолугий знатник, який не знається на таких речах і перелякався потерчати всмерть. Або ж треба обіграти цю ситуацію, чому саме він так повівся, бо дивно – дорослий чоловік, до того ж знається на мерцях, а поводиться наче вперше у житті його побачив. І у фіналі Тарасові думки зайняті останньою справою. Тобто? Але ж вона перша у нього? Щодо одягу та взуття, яке знатник зняв вдома. Він же ж бігав каналізаційним тунелем, точно в пральну машину не треба нічого закинути, або здати у хімчистку? Бо запах від нього повинен йти ще той. І ось що мені не давало спокою: якщо Тарас знатник, то на чому він знається? А цієї інформації ви читачу не дали. Я так розумію, що ви початківець у літературній справі? Це ваші перші кроки? Просто було цікаво почитати одного з переможців конкурсу)) Поки що оповідання виглядає недопрацьованим. На жаль, з-за війни не всі мають достатньо часу на літературну працю: відключення світла, обстріли тощо. Його б вичистити й відредагувати. Думаю що ви ще не раз порадуєте читачів гарними історіями. Бажаю вам натхнення!

Спойлер!Спойлер!1/2 Вітаю! Я відповім почергово, спочатку на всі конкретні питання, потім по загалу. :) 1. Серпанок -- то є туман, дим, поволока, вуаль. Тому, особисто мені, достатньо синонімічними видаються частовживані вислови, накшталт "тиша заволокла кімнату", та "серпанок тиші". 2. У шахт, печер і підземель є доволі специфічний запах, який я регулярно помічав протягом життя. Він не різкий, приглушений, але доволі помітний. Повітря наче трохи здавлене, вологе, а аромат цьому відповідає. "Затхлість" може охарактеризувати це, але є скоріше негативною рисою, коли він більш нейтральний. 3. Ніяких надздібностей не малося на увазі, просто, часто-густо, підлога вкрита паркетом має специфічний запах, джерелом якого часто є хімобробка, нерідко дешевий лак, іноді з нотками цвілі. Для абсолютної більшості мого оточення, є очевидним, як "пахне паркет". Тому я й вирішив вжити саме подібне формулювання. 4. Я маю знайому, у кімнаті якої все завжди лежить по місцях, а предметів, загалом, небагато. Тому взяти щось із місця, й повернути одразу на нього ж, не складає труднощів (окрім випадків, коли у мені проявляється забудькувата натура, та це скоріше виключення). В той же час, ви колись намагалися знайти щось "на своєму місці", у кімнаті, де панує "творчий хаос", або просто море зайвого? Коли начебто не все розкидане, але й немає будь-якої структури? Коли ціла поличка зайнята сотнею дрібниць і змінивши положення однієї фотографії можна випадково впустити всі інші на підлогу? З моєї практики, це закінчується, як мінімумом, обвинуваченням у тому, що гість винен у перекладанні речей не туди, де їм слідувало бути. :D 5. У багатоповерхівках Києва цього року колядок не лунало, та й не пригадаю, щоби лунало колись до цього. Всі веселощі відбуваються ближче до центру, але прямо у жилих районах, де поруч знаходиться кількадесят 9-15поверхівок і мало хто знає одне-одного у обличчя -- це скоріше виключення. 6. Згоден, підкреслення внутрішнього конфлікту було б хорошою темою, на якій можна розгулятися. Тут питання обмеженості у часі й обсязі твору. Він і без того роздувся більше, ніж особисто мені того хотілося, й майже виліз за встановлені конкурсом обмеження, але про це трохи далі. 7. Так, я впевнений, що поблискує, і впевнений, що дати ім'я та кинути крижму не так просто, як воно може видаватися сучасній людині. Ось ви кажете "якщо вірити мітам". Але яким? Яким саме мітам? Яка оповідка є правдою, а яка - ні? І як ви будете поводитися, якщо на відстані витягнутої руки від вас - вірна смерть, а варіянтів таке розмаїття? Сучасне сприйняття оживших мерців тяжіє до просто "ще одних фентезійних персонажів", таких самих фізичних людей, тільки мертвих. Які слідують тим самим законам, що й ми. Коли як, у більшості оповідок, зустрічі з ними є дивними, абсурдними, мають небажані наслідки. А ті, хто з ними взаємодіяв, знаходяться у сильно зміненому стані свідомості, сприймаючи дивакувату поведінку померлого родича з того світу за щось геть адекватне, аж поки вони їх не покинуть. Бува, потерчата зображаються взагалі у чистих білих одежах, але чомусь ніхто не задається питанням "Як так? Вони ж мешкають на болотах". Бо мертві -- не живі*. Люди недарма йдуть на вогні, що їх потерчата запалюють, попри все усвідомлення небезпеки. Кинути тканину треба також немалу, серветкою чи сорочкою не обійдешся. "Хустка" періодично згадувана в описі взаємодії із потерчатами, зазвичай, жіноча, велика. Частіше, кинути треба шматок полотна. Не просто носовичок. Адже магічна дія має імітувати дарування тканини, в яку дитину загортають повністю. Тому, зустрівшись із потерчам лоб-у-лоба непідготовленим, швидше вийде потонути, ніж розшукати таку. *Вибачте, за капітанство :D 8. Згоден, що "остання справа" - це скоріше комічний вибір епітету, у загальному контексті, май бед, хе-хех. Рівень поетичності більшості абзаців посилається на класичний нуар, і це прийшло прямо звідти ж, без логічної правки.