У небі роздавили крашанку

У небі роздавили крашанку

і гине на хресті єврей.

Душа, від тіла одірвавшись,

пішла к порогу до дверей.

Стояв я посеред кімнати

розгублено, ні в тих, ні в сих.

Я міг би сльози проливати,

гіркий вдавати міг би сміх,

але дивився їй у спину,

очей не змога відвести,

і в пам’яті, мов у комині,

палив коханої листи.

А я усе кричав: ‘Не йди!’,

а я молився: ‘Повернися!’

незчутно посеред біди,

й не міг на тебе надивиться...

Вона до вулиці зійшла,

де пізні їхали трамваї

і хмара лапами гребла

на хмарочосів вертикалі.

Мовчали всі, ніхто не йшов,

у вікна деякі гляділи,

хтось тіло їв і божу кров,

і споглядав господнє діло.

Вона пройшла, за рогом зникла,

немов ніколи й не була,

мене - як паперову квітку

серед камінного села..