Казочки-анекдоти

Потрапив якось Іванко до царства ельфів. Як потрапив, не знаю. Мені розповідали без уточнень, а сам я не допитувався... може, в тридев'яте царство... а може, й далеко за морями-океанами... подробиці пропускаю, а розповім тільки, що якось потрапив і йде цим царством.

Йде не сам, а веде його один із місцевих, супроводжує. Сам ельф був невеличкого росту, Івану всього-на-всього до пояса. Але веде він Івана за руку, хоч і малий, а впевнено й знаючи напрям.

- А у нас скоро вибори будуть, – повідомив малюк головну ельфійську новину, радісно змахнувши крильцями за спиною.

- Як так? Що це за вибори? – Іван здивовано глянув на співрозмовника згори вниз.

- Царя вибиратимемо, – уточнив ельф своїм тоненьким голосочком.

- Не зрозумів, як це царя вибирати... Цар, адже він як... адже він від народження даний, від природи. Як це можна його вибирати? Не зрозуміло. Дивно тут у вас, – дивувався Іван, трохи стримуючи крок, щоб маленькому ельфу не довелося його наздоганяти.

- А ми вибиратимемо, – впевнено повторив крилатий малюк.

- Але ж царі, вони ж змалку... з царевичів виходять, ну, або з принців... Ніхто їх ніколи не вибирав, вони самі завжди є, – сумніви не відпускали Івана.

- А ми ось вирішили спробувати. Кажуть, є у світі така штука дивовижна, демократія. Повністю про неї ще не все відомо, але ми вирішили спробувати. Виберемо собі правителя. Найкращого, доброго та справедливого. Правитиме нами. Заживемо добре.

- Ото вас понесло, дивна дивовижа... чого тільки у світі не буває, повно всяких чудес.

- Це так, дива є… вибори у нас уперше… не все з цією справою ще зрозуміло. Але нам що головне? Щоб правитель наш умів справно літати. Ми ж ельфи, народ літаючий, нам це якраз дуже важливо, – малюк за цих слів навіть трохи мрійливо спурхнув над стежкою, не відпускаючи руку Івана.

- Ото ще мені, наївні створіння. Самі трохи більше комара, а туди ж, демократію якусь вибирати надумали, – заперечив Іванко вже про себе. – Навіщо воно їм?

Чи довго казці розповідатися та скільки б стежці не витися, а тільки прийшли Іванко з ельфом на велику лісову галявину. А там на той час уже зібралося багато жителів ельфійського царства. Електорат – само собою, всі місцеві, не великі на зріст, з крилатого народу. Тут-таки серед виборців помітно височіли й постаті кандидатів на царський трон. Числом їх було троє.

Найбільший з них – Змій Горинич. Його було видно здалеку. Він намагався рухатися акуратно, щоб нікого не розчавити, дихав тихенько, лише злегка пихкаючи димком. На власній ступі урочисто сиділа бабуся Яга з мітлою в руках. Сиділа спокійно, не метушилася до певного часу. Натомість третього кандидата не відразу можна було й помітити серед ельфів, бо він був також невеликого росту, як і вони. Це був Карлсон, у штанцях з пропелером, як і належить. Отож кожен претендент на трон з'явився на вибори особисто та зі своїм інструментом-аргументом.

Чи довго справа діється, а тут тобі передвиборчі дебати й почалися. Іванко тихесенько сів у кутку галявини з наміром все уважно послухати. Намагався не заважати процесу, бо сам літати не вмів і на демократіях не розумівся. Кандидати поводилися чинно і виступали строго по черзі. Один одного критикували ввічливо, а свої переваги подавали скромно. Спочатку…

Першою виступала Яга:

- Якщо мене виберете, крилатики, то я буду для вас найправедніша цариця, яка тільки може бути. Добра і справедлива. Літаю я справно, на віражах не заносить. Устаткування утримую в належному стані. У мене вона, опорно-рухова конструкція завжди із собою. Я з нею поводжуся вправно, – бабуся демонстративно підняла мітлу над головою держаком вгору і злегка потрясла нею. – Повертаю мітлу праворуч, летить праворуч. Повертаю ліворуч, самою собою, летить ліворуч. Управління нескладне, але потребує практики та навичок. І це десь навіть мистецтво. Володію ним, ще з молодих років. Літаємо… досвід є…

Карлсон опонував літній жінці:

- Що ж на мітлі? Що ж у ступі? Хіба ж це добре? На мітлі сидіти жорстко, незручно. Безглуздо якось... А в ступі хіба щось можна перевезти? Вона ж у тебе не аеродинамічна, не естетична… некорисна зовсім.

- Що це за слова такі? Ступа ж у мене маневрена, літає без дозаправлення далеко, зайвого шуму не робить, тільки злегка свистить при розсіченні повітря. Засіб надійний. Вантажу бере хоч і небагато, зате в польоті не трясе. Льотного стажу в мене – змалку. Я літаюшшим народом керувати зможу, не боїсь. У цій справі розуміюся, вже куди там комусь іншому. Впораюся.

- Ні-і… літати треба з пропелером. Натиснув кнопочку на штанцях та й полетів. Жодних посадкових смуг не потрібно, зліт-посадка відбувається на звичайному підвіконні у квартирі. Аби вікна були відчинені. І заправка недорога, цілком доступна – лише кілька ложечок вишневого варення з баночки. Скуштував варення і полетів, у банці навіть не завжди помітно, скільки скуштував. Однієї банки вистачає майже на тиждень польотів. Економічно.

Горинич позіхнув усіма трьома пащами одночасно і пригнічено промовив:

- Ну, ви, хлопці, даєте! З ким я тут дебати розводжу? Фу-у! Один із пропелером літає, інша на мітлі. Що ж це за способи літати? Усі якісь неприродні. Є ж давній спосіб літати, основний, базовий – крилами махати треба. Від природи так. Ледарі. Вам навіть це ліньки.

- Двадцять перше століття надворі, а тобі аби махати… техніка вже геть куди зробила крок… Компактність та економічність – ось ознаки гарного керівника, що літає.

- А я з вас найбільший, про економічність нічого не знаю. У мене найбільша вантажність. Оце діло! Перевезу за потреби будь-який тягар. І літаю далі за всіх. Ви проти мене – дрібнота... непоказна. До того ж я розумніший за вас утричі. У мене три голови. Приказку, сподіваюсь, знаєте? Одна голова – добре, дві – краще, а три – взагалі шикарно.

- Так ти тому і витрачаєш теж утричі більше. Які ж будуть витрати на твоє утримання? Не економічний. Ельфи тебе прогодувати не зможуть. Та і якщо тебе царем виберуть, то доведеться й корон робити три штуки. Самі витрати.

- А я не тільки літати майстер, а ще й можу дати виборцям вогонь. Дуже корисна штука у господарстві. Ну, там картоплю підсмажити, суп зварити, чайник закип'ятити. Корисно, як не крути, – з хрипким риком промовив Змій, випустивши з себе невеликий струмінь полум'я, акуратно, осторонь, безпечно та у чверть сили, щоб нікому не нашкодити. Але своєю вогнедишністю все одно вразив. Декілька необережних ельфів при цьому впали з ніг від пориву повітря.

- Акуратніше дихай, дракошо, електорат зносить, – обурено проскрипіла Яга. – Їм ще голосувати за нас. Не зменшуй явку виборців.

Карлсон при цьому з хитринкою глянув на бабу Ягу:

- А ти знаєш, бабусю, що на тебе існує компромат? Забула, стара, про свої подвиги у казці «Гуси-лебеді»? А? Не пам'ятаєш, як хотіла Іванка в печі засмажити? Вже і грубку витопила, і на лопату хлопця посадила, і заслінку в печі відсунула... добре, що Іван виявився не дурень, ухилився просто дивом. А то б не оминути лиха.

- Це справа минулого і все одно неправда.

- Що неправда? Ти на себе подивися, бабусю. Як біля грубки поралася, так вся в сажі і на вибори прийшла. Як на тебе, на бруднулю, корону одягати? Не відповідаєш!

- Зате я добра і шправедлива, іштинно говорю, – Яга від хвилювання почала помітно шепелявити. А Іванко після цих слів почав прислухатися до дебатів уважніше.

- Добра? Так-так-так… он ікло в тебе в роті стирчить… криве… Та й Зміюшка теж «відповідний» щодо доброти. І в нього повний рот зубів. Того й дивись, перекусите виборця. Вже вареннячка ви, м'ясоїдні, їсти точно не станете, відразу бачу. А я б ось подбав про варення для населення, щоб різне було, з різних ягід. А ще краще, забезпечив би всьому електорату нектар у достатній кількості. Ельфи його люблять.

- Дзижчиш… дзвениш, як комар… хлопну мітлою, малявко.

- Давай, Яга, хлопни його, зухвальця. Правильно. Мені з такою дрібнотою не по честі зв'язуватися.

- Ти, Змію, сам собою істота протиприродна. Куди тобі в царі? За якою такою потребою ти взагалі літаєш? – Карлсон вирішив зайти в дебатах з іншого боку. – Чув прислів'я «народжений повзати, літати не може»? Чи то не про тебе? Саме про тебе і є.

- Ні, не про мене. Я ось якраз літати можу, не тобі рівня, гелікоптерчик-ласунчик. А от тобі самому краще б піти до мух балотуватися, там тобі саме місце за розмірами.

- Царя потрібно вибирати не за розмірами, а за умінням керувати, – вів свою лінію любитель варення. – Як же ти керуватимеш кимось, якщо не можеш упоратися зі своїми трьома головами одночасно. Одна голова в тебе пащею промовляє, друга першу вухами не чує, третя сама по собі – вогнем дихає.

- От яка ж малявка безсовісна, – Яга спробувала тактично стати на бік Змія. – Невідомо, як його змусити замовкнути. Я тобі це, Карлушко, пригадаю після голосування.

- Що ж ти, бабусю, можеш мені пригадати? Ти ж, як є, на пам’ять слабенька. Ти, Яга, навіть за віком не зможеш керувати царством. Ти ж така стара, що й свого дня народження не пам'ятаєш. Забуваєш усе, що вчора було. Називається це склероз. Діагноз такий у тебе. Зніми кандидатуру, не твоє воно.

Сперечалися, дискутували… Ельфи реагували по-різному. Іванко ж мовчки спостерігав. Нарешті, вирішили марну говорильню припинити та перейти до безпосередньої демонстрації льотної майстерності, повітряної маневреності та стійкості на віражах. Сонми ельфів зайняли найзручніші місця для глядачів на гілках ближніх дерев, розсілися на траві та просто зависли в повітрі в очікуванні змагання. Усі хотіли перед голосуванням свідомо визначитися із вибором правителя.

Першим взяв старт Карлсон. Він деякий час не вражаюче дзижчав десь у районі верхніх гілок дерев, був малопомітний. Потім різко спікірував до землі та пройшовся низько-низько на бриючому… Двигун у нього на штанцях заглух перед самою посадкою, варення скінчилося. Добре, що падати було не високо та не боляче. Виборці мляво поаплодували.

Другою пішла бабуся. Вона продемонструвала своє вміння ще менш вдало, ніж Карлсон. Високе дерево на краю галявини за невідомими законами аеродинаміки раптом стало само собою на її шляху. Швидше за все, бабуся погано розрахувала маневр чи просто її підвів зір. Від удару вона випустила мітлу, і вже некерована ступа сама шльопнулася об землю по крутій низхідній. Яга посилила свою льотну ганьбу ще й тим, що не змогла під час падіння утриматися від міцних виразів. Ніжні вушка ельфів почули якісь незнайомі слова щодо траєкторії та глісади. Політ вийшов непереконливим, бабусю виборці не гуманно освистали.

Третім злетів Горинич, як остання надія не очоленого царства. Він одразу ж зробив потужну вертикальну «свічку». Звук його зльоту справив справжнє враження, гуркіт полум'я зі зміїних ніздрів перекрив боязкі крики електорату. Плесканням крил Змій знову ж таки здув багатьох глядачів з гілок і з галявини.

- Баражує на крейсерській… – говорили знавці льотної справи, коли Горинич пройшов над галявиною на малій швидкості. Ефект був очевидний, але швидше страшливий.

Однак посадка Горинича вийшла ще трагічнішою, ніж в інших. Змій так важко вдарився об землю всією своєю вагою, що галявина здригнулася, електорат остаточно злякався і почав розбігатися геть. Дебати таким чином закінчилися, невдало та безрезультатно. Дискусійний простір спорожнів.

Сумні ельфи, які ще могли літати, розлетілися додому. Решта абияк пошкандибала пішки. Мабуть, їм доведеться ще якийсь час пожити без царя.

Іванко свою кандидатуру навіть не став пропонувати. Та й куди ж йому тут. Літати він не вмів, у демократіях не розбирався, тож у виборах участі не брав. Аж надто хитра ця справа – демократія... Ніколи заздалегідь невідомо, де приземлишся…

***

У дизайні обкладинки та як ілюстрації використані фотоматеріали з сайтів CANVA та PINTEREST.