Скутара

1.

Ти дивишся в небо в задумі,

де кілька печаток висить.

Пливе хмаровиння до Руму

та сипле дощі через сита,

дрібні вересневі дощі...

Пирій твою землю здушив,

в осоті вмирає оселя,

ти ж крутиш усе для душі

престолів тяжку каруселю.

Сповзають дощі по обличчю,

солоні гіркі слизняки.

Які тебе янголи кличуть,

чорти спокушають які?

2.

Вертають солдати з війни,

дівчата співають веселі:

ти в серці не можеш спинить

престолів тяжку каруселю.

Ти дивишся в небо крізь ями

червоних порожніх очниць,

де привиди, лярви та з’яви

в суворому строї черниць.

Довкілля набат сполошив...

Спалахують дзвони весільні.

А ти ж усе крутиш в душі

престолів тяжку каруселю.

Під баштами хлопці стоять

і мучать акордом гітари,

а ти все ідеш через гать

у зоряну мертву Скутару.

В обіймах зітхають коханки,

цілунків летять косяки,

а ти все блукаєш до ранку

і дивишся в небо з руки.

А гаті кривавій не видно

ні краю, ні дна, ні межі,

і гордого співу Обиди

спинити не можеш в душі.

3.

А здалеку плаче оратель,

і здалеку півень кричить,

що хтось поселився у хаті й

у вікнах несвітськи горить.

Що демон узяв твою хату

під зоряне чорне крило...

Що нібито землю крислату

вогненним стовпом обвело...