Часовидло

Він проминув - час вівтарів і жертв

час каменів на кидання й збирання

час для обіймів і на ухиляння

став нерухом, байдужен, хлад і мертв.

Коли він був усе було не так.

Струнким смичкам ставало каніфолі

котило сонце через видноколо

і жили в книжці Наймичка й Варнак -

і раптом вирвалися нагло розповзлися

гадюками в отруєних пісках.

Вогонь горів. Вогонь уже зачах.

Кульгає хтось у кам'яному лісі

та лампочки зриває мов гриби

з гілок. Запалюю тремтливий

на свічці вогник - та раптова злива

його в долоню кидає. Прибив,

зірвав, зім'яв і, загасивши крила,

поклав у руку, що іще дрижить,

метелика... Закінчується мить

життя; мов головешка обгоріла

спадає сонце й котить по шляхах

розбризкуючи ніч густим гудроном

іржуть, тупочучи копитом на іконах,

набогомазані борисоглібські коні

і світу ткань, протерта і шорстка

тріщить на ліктях...

Видно через дірку:

іде у полі невелике військо

у полі, чистому, і так до мене близько -

та у шоломах Дон несе увесь...