Яков

Остався ж Яков один, і боровсь із ним хтось, аж покіль обутьріло

Буття 32:24 (Куліш та Пулюй)

Чому, я не знаю, здалося:

життю недалеко вже край.

Блукав я в безмежній тривозі

і вийшов до річки Дунай.

І в сутінках тихих вечірніх

зустрівся мені чоловік

високім на пагорбі чільнім

і мене скалічив навік.

Він вийшов і став коло броду й

дорогу мені заступив

на берег, де мого народу

розвихрений вогник горів.

І билися ми на порозі

всю ніч у Дунаю ріки.

і смерть недалеко, здалося,

від злодія злої руки.

Важкого його, наче камінь,

я високо в небо підняв

і кинув на землю, і яму

пробила горбата спина.

А він доторкнувся підступно,

зламавши мене у стегні,

як вигасли зоряні крупи

і сонце збудили на дні.

І був я готовий померти

й хвилини лічити почав,

а він возлетів понад твердю

і горб його крилами став.

І був я готовий пірнати

у пекла палаючий став,

а він обійняв мене братськи й

мене богоборцем назвав.