Неборак

Всі вийшли заміж подруги. І друзі

ся одружили. Тільки я ще ні..

Все риюся, мов півень у пшоні

на перлами засипаному лузі.

Чого шукає серце заскорузле -

Невже таку, як тебе, Наталі?

Як під собов не чуючи землі

За Лідкою вганяє жвавий Гуслік

біжу до тебе - тільки ти пішла

в концерт, на виставку, чи ще яку дрібницю.

Твій ключ лежить байдужо на полиці.

Помешкання, неначе мангишлак

заселений баскими тарганами,

холодне й темне, хай би трафив шляк.

Так мій до щастя перервався шлях.

По сходинках даремно граю ґаму

уже не в терцію, але секунд-мінор.

А там десь у гарячій світлій залі

тебе ж акорди інші прив'язали

і ти вливаєшся у чужорідний хор.

А десь далеко Віктор Неборак

чи Цибулько, что хто іще не знаю,

на тебе вірші хижо наставляє

морфеми мелючи, мов гаспидський вітряк.

І ти, рядком устрелена з нагана,

схиляєшся в забагрений фотель

знечулена, як Вільгельміна Телль,

безтямна, безпорадна й бездоганна.