3.

Роман прокинувся від дикого головного болю і чийогось голосного хропіння. На додачу його трохи нудило, і дуже хотілося пити.

- Сушняк, - подумав Роман. - Добряче я вчора перебрав. Цікаво, а який привід був?

Роман повернув голову, і побачив чиєсь нерухоме тіло біля протилежної стіни, яке продукувало звуки схожі на ревіння двигуна трактора. Це був Олексій.

- Пощастило мені, що я був п’яний як чіп, інакше я б не зміг заснути через Льошине хропіння. Будити його чи ні? - замислився Роман. - Ні, - вирішив він. - Хай поспить. Нема сили зараз з ним возитися. До того ж Льошці буде ще гірше ніж мені, як прокинеться, - подумки посміхнувся Роман. - Він завжди у їх компанії найбільше страждав від похмілля. До речі, чому ми вдвох? Де решта?

Роман не пам’ятав як закінчився вчорашній вечір.

- Так, короче, потрібно попити води, сходити до вбиральні, а потім уже буду згадувати вчорашні пригоди.

Роман підвівся, взувся у капці, і раптом почув чиїсь голоси на кухні. Він здивовано зупинився посеред кімнати і прислухався, але через голосне хропіння не зміг нічого розібрати. Він накинув сорочку і відкрив двері. На кухні хазяйнували Сергій і Анатолій. Сергій смажив яєшню, а Сергій нарізав ковбасу і хліб.

- Ну нарешті, прокинувся, алкаш недоучка, - засміявся Анатолій побачивши Романа. - Ну як ти? Живий?

- Не знаю, води ковтну, до вбиральні сходжу, а потім скажу, - під сміх друзів відповів він прямуючи до раковини з кружкою у руці.

- На, тримай, алканавт, - сміючись простягнув йому Сергій відкорковану пляшку пива.

Роман з вдячністю поглянув на нього, одним махом випив півпляшки, і запитав:

- Звідки?

- Звісно, що не з твого холодильника, - відповів Сергій. - У тебе ж тут не те що миші, таргани повісяться. Ми зранку, доки ви з Льошкою дрихли поїхали в супермаркет, закупилися, тепер от їсти готуємо. Добре хоч картопля у тебе знайшлася. Толік он картопельки з тушонкою насмажив. Смакота...

- Якби у тебе ще посуду трохи більше було, - невдоволено пробурчав Анатолій. - Лише одна сковорідка. Дуже не розженешся.

- А навіщо мені більше? - відповів Роман.

Після півпляшки пива і походу до вбиральні самопочуття його значно покращилося.

- А якщо друзі прийдуть? - продовжував бурчати Анатолій.

- Толя, досить тобі, уже все приготували. Зараз здоров’я поправимо, і настрій твій відразу поліпшиться. - заступився за Романа Сергій викладаючи яєшню по одноразовим тарілкам. - Де там Льошка? Ще спить?

- Коли я прокинувся - спав, - відповів Роман всівшись за стіл.

- Зрозуміло. Толя, буди його, а то дрихнутиме до вечора. Ти його знаєш.

- Чому зразу Толя? - невдоволено пробурчав Анатолій прямуючи до кімнати.

- А хто з цим бугаєм крім тебе впорається? - відповів Сергій.

Через декілька хвилин вони мали змогу спостерігати як Анатолій з лайкою тягнув Олексія в ванну, той намагався пручатися, але з чіпких рук Анатолія у п’яного Олексія, не дивлячись на всю його силу, вирватися не було жодних шансів. Хвилин через десять Олексій похитуючись вийшов із ванни, і всівся до столу.

- Нафіга ви мене розбудили? Могли і без мене похмелитися. А я б ще поспав, - поскаржився Олексій.

- Розмова є серйозна, - відповів Сергій. - Потрібно щоб ти був присутній. Чи ти вже забув?

- Не забув, - похитав він головою. - Просто макітра тріщить...

- Пити тебе вчора ніхто не змушував. На, пива випий і не скигли.

Олексій жадібно припав до пляшки. Анатолій тим часом скрутив пробку з пляшки горілки, налив собі і Сергію, і запитально поглянув на Романа.

- Ні, з мене вчорашнього досить,- похитав той головою.

- Ну може і правильно, - кивнув головою Сергій. - А ми вип’ємо.

Роман з’їв яєшню, випив чаю, підійшов до крана, помив кружку, і обернувшись, і мало не спіткнувся об погляд друзів. Всі троє сиділи і вичікувально дивилися на нього.

- Що? - першим порушив Роман мовчанку.

- Слухай, Ромка, - запитав Сергій помішуючи ложечкою цукор у чашці чаю. - Ти вчора нам правду розповідав, чи то був п’яний базар?

- Про що?

- А ти не пам’ятаєш?

Очі Сергія недобре звузилися.

- Ти про що Сєрий?

- Про Суботів, про скарби Хмельницького, і про бібліотеку, цього, як його...

- Ярослава Мудрого, - допоміг Анатолій.

- Точно, - кивнув головою Сергій. - То як, правду розповідав, чи просто чесав по п’яні?

- Ну як правду, я ж відразу сказав, що це лише моя гіпотеза, - здивовано відповів Роман.

Він не розумів що відбувається.

- Ну гіпотеза, так гіпотеза. А де за твоєю гіпотезою скарби можуть бути заховані, знаєш?

- Та звідки я знаю? Хлопці ви чого? - запитав він переводячи погляд з одного на іншого.

- Ну у Суботові, чи де? - продовжував напосідати Сергій.

- Так, у Суботові. Або у його околицях. Але де саме, я не знаю... І взагалі, до чого ці питання?

- Розумієш, Рома, ми вирішили взяти цей скарб, - ретельно вимовляючи кожне слово, і пильно дивлячись в обличчя Романа, - відповів Сергій.

- Разом з бібліотекою Ярослава Мудрого, - додав Анатолій.

- Точно, - підтвердив Сергій. - І нам знадобиться твоя допомога.

Роман витріщився на них не здатний вимовити хоч слово.

- Ну, чому мовчиш, Ромка? Допоможеш? Чи як?

- Хлопці, ви жартуєте з мене? - нарешті прорвало Романа. - Якщо так, то жарт не смішний! Ніфіга не смішний! Закінчуйте свої тупі жарти, і вимикайте приховану камеру! Льоша, ну скажи їм, ну чому ти мовчиш?!

Роман схопив Олексія за футболку, і повернув його до себе. Той своїми величезними ручищами обережно розчепив руки Романа, і винувато посміхаючись сказав:

- Ти цей, Рома, не кричи. Вислухай краще хлопців. Добре?

- То ти теж з ними?!

- Рома, не істери, - скривився Анатолій. - Казав я тобі, не вийде з цього ніфіга. Не потрібно було йому нічого говорити, - невдоволено сказав він Сергію.

- Та зачекай, - роздратовано відмахнувся від його слів Сергій. - Так, Рома, Льоша з нами. Як ти гадаєш, чому ми до тебе приїхали? Ми банк хотіли брати, розуміли, що після цього можливо доведеться з країни тікати, тож попрощатися хотіли. На всяк випадок. Але коли вчора почули твою історію, то змінили плани. Це ж безпечніше ніж банк грабувати.

Роман відпустив Олексія, замовк, зіщулився, став ніби меншим, як кулька з якої випустили повітря, сидів за стіл, здивовано дивлячись на друзів, хапаючи ротом повітря, ніби риба викинута на берег.

- Чому ти так вирішив? - нарешті зміг видавити із себе Роман.

- Ну як чому? У поліцію ці гаврики не підуть. А один на один із ними гадаю ми впораємося.

- Навпаки, Сергію. Якщо все так як я думаю, то це дуже небезпечні люди. Ну сам подумай, якщо їм сторіччями вдавалося тримати свою організацію у таємниці, то це означає, що вони здатні багато на що. У них є свої люди в органах влади і у правоохоронних структурах. І вони шукатимуть вас. Шукатимуть не по закону. Шукатимуть щоб вбити.

- Небезпечні люди кажеш? - процідив крізь зуби Анатолій. - А ти не лякай! Я сам небезпека, - викрикнув він, і кинув кухонний ніж. Пролунав глухий удар, ніж застряг у наличнику, рукоятка продовжувала вібрувати.

- Толя, не дуркуй, - скривився Сергій. - Нафіга ці спецефекти?

Підвівся, вирвав ніж із наличника, поклав його на стіл, і заговорив:

- Знаєш, Рома, у мене дві дірки у легенях, працювати у мєнтурі я вже не хочу, а на пенсію ще не заробив. Якщо і дадуть - ну хіба по інвалідності. А яка та пенсія, знаєш? Отож, - зітхнув він. - Толіка в запас списали, а йому потрібна реабілітація за кордоном. Дорога реабілітація... А Льошка... Чому мовчиш?

Сергій поглянув на Олексія, але той відвернувся, тяжко зітхнув, і втупився у стіл.

- Добре, Льош, я сам. Ти ж знаєш, Рома, дітей у них нема. Вони всіх лікарів в Україні об’їздили. Коротше, справа у дружині. У Швейцарії клініка згодилася допомогти, але там такий рахунок... Та і тобі гроші не зайві будуть. Ну то як?

Роман замислився, і раптом у його мозку виникла рятівна думка.

- Ну добре, хай навіть у вас все вийде, ви знайдете скарб і суботівці вас не знайдуть. А як ви його продасте? Це вас не золоту каблучку у ломбард віднести.

- За це не хвилюйся, - відповів Сергій. - Ти Джабу пам’ятаєш?

- Ігоря з паралельного класу? Звичайно пам’ятаю.

Ігор був дуже товстим, за що і отримав це образливе прізвисько.

- А знаєш хто він зараз?

- Чув він у в’язниці сидів.

- Так, відсидів. А за що знаєш?

Роман заперечливо похитав головою.

- Він антикваріатом промишляє. Дуже серйозний авторитет. Більша половина крадіжок предметів мистецтва які відбуваються в Україні, і вивіз їх за кордон відбувається по його замовленню. І головне, він винен мені. Свого часу я його від другого терміну врятував. Тож я вже говорив з ним, і він обіцяв допомогти. За свій відсоток звісно. То що скажеш, Рома? Ти з нами?

- Так, з вами, - пересохлим від хвилювання голосом відповів Роман. - Лише пообіцяйте зробити це без крові.

- Оце діло! - ляснув його долонею по плечу Сергій. - Я ж казав, Рома буде з нами. А ви не вірили!

- Молодець, Ромка, мужик! - з посмішкою похвалив його Анатолій, а мовчун Олексій підскочив до нього, і стис в обіймах.

- Та відпусти ти, задушиш, - не витримав Роман такого вияву почуттів.

Друзі розсміялися. Сергій налив, випили. Алкоголь, який впав на старі дріжджі подіяв швидко. У тісній кухні стало гамірно і весело.

- Як у старі добрі часи, - подумав Роман.

Друзі продовжували веселитися, згадували дитинство, шкільні часи, жартували, травили анекдоти. Настрій Романа теж помітно покращився, але у глибині душі неспокій не відпускав. Він відчував, що щойно зробив величезну помилку.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.